Островерха Михайло

ОСТРОВЕ́РХА Михайло (псевд. — М. Осика, 07. 10. 1897, м. Бучач, нині Терноп. обл. — 17. 04. 1979, м. Нью-Йорк, США) — письменник, мистецтвознавець, перекладач, військовик. Навч. у школі при монастирі отців василіян у Бучачі. Від вересня 1915 — у сотні УСС (командир — Р. Сушко). У вересні 1916 потрапив до рос. полону, з якого повернувся влітку 1918. У складі 1-ї бригади УСС брав участь у боях під Львовом, пізніше прикріплений до 10-ї Янів. бригади, де спільно з О. Кононом керував розвідкою й у складі якої брав участь у Чортків. офензиві та поході на Київ. Захворів на тиф у «чотирикутнику смерті», після видужання вступив до Армії УНР — заступник нач. культ.-осв. відділу Запороз. дивізії. Після поразки Визв. змагань 1917–21 перебував у таборах інтернов. укр. вояків у Польщі (Пікуличі, Каліш), де розпочав літ. діяльність у ж. «Запорожець», «Веселка». 1923 у Каліші вийшла спільна зб. поезій Є. Маланюка, М. Селегія та М. Осики — «Озимина». Від 1926 жив у Львові, спів­працював із місц. літ. часописами, зокрема з ред. ж. «Червона калина». Виїздив до Італії, вивчав мистецтво, музику, літературу, побут; свої враження й знання описував у часописах «Діло», «Новий час», «Назустріч», «Обрії», «Життя і знан­ня», «Дзвони». Автор низки книжок про Італію — «Муссоліні: людина й чин» (1934), «Нова імперія: Італія і фашизм» (1938; обидві — Львів) тощо. Під час нім.-рад. вій­ни працював у істор. відділі військ. управи дивізії «Галичина», був ред. дивізій. тижневика «До перемоги». 1944 емігрував до Німеччини, 1949 — до США. Співпрацював із ред. часописів «Америка», «Народна воля», «Свобода», продов­жував літ. діяльність. Здійснив низку перекладів з італ. літ-ри (Г. Деледда, А. Неґрі, Ч. Меано, Н. Макіавеллі).

Рекомендована література

1. Боднарук І. Михайло Островерха // Між двома світами: Вибр. ст. про укр. письменників. Д., 1996.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю