Осудність

Визначення і загальна характеристика

ОСУ́ДНІСТЬ — одна з обовʼязкових ознак субʼєк­та кримінального правопоруше­н­ня. Від­повід­но до ч. 1 стат­ті 18 Кримінал. кодексу (КК) України субʼєктом кримінал. правопоруше­н­ня є фіз. осудна особа, яка вчинила це правопоруше­н­ня у віці, з якого може на­ставати кримінал. від­повід­альність; згідно із ч. 2 цієї стат­ті, спец. субʼєктом кримінал. правопоруше­н­ня є фіз. осудна особа, яка вчинила у віці, з якого може на­ставати кримінал. від­повід­альність, кримінал. правопоруше­н­ня, субʼєктом якого може бути лише певна особа. У давніх памʼят­ках кримінал. права до серед. 17 ст. пита­н­ня субʼєкта злочину загалом та його О. чи неосудності не роз­глядали. Від серед. 17 ст. почали ви­окремлювати поведінку осіб, які, маючи певні душевні роз­лади, скоювали кримінал. правопоруше­н­ня. Так, у Військ. артикулі рос. царя Петра І (1716) вказано, що якщо крадіжку продуктів харчува­н­ня вчинила особа під впливом тривалого голоду, або крадіжку будь-чого особа, по­збавлена ро­зуму, їй помʼяк­шу­ють або взагалі скасовують кримінал. від­повід­альність. Від­повід­но до Зводу законів Рос. імперії 1832 особу не притягали до від­повід­альності за вчинене правопоруше­н­ня, якщо вона була божевільною від народже­н­ня або втратила розум. Згідно зі стат­тею 149 цього Зводу психічно хворих осіб направляли до спец. будинків для ізоляції та лікува­н­ня. Виникне­н­ня понять «О.» та «неосудність» повʼязане з Уложе­н­ням про кримінал. та виправні покара­н­ня 1845. До причин, що вказували на неможливість звинуваче­н­ня особи у вчиненому діян­ні, зараховано без­умство, божеві­л­ля чи напади ін. хвороби, що призводять до повної втрати сві­домості. Першим норматив. актом рад. влади із від­повід. кримінал.-правових понять була ін­струкція наркомату юстиції 1918 «Об освидетельствовании душевнобольных», 1919 цим же наркоматом і наркоматом охорони здоровʼя затв. «Положение о психиатрической экспертизе», що надавало екс­пертам право давати висновки про О. чи неосудність особи (причиною неосудності у них ви­знано психічне захворюва­н­ня). У КК УСРР 1922 перед­бачено, що покаран­ню не під­лягали особи, які вчинили злочини в стані хроніч. душев. хвороби чи тимчас. роз­ладу душев. діяльності, або взагалі в такому стані, коли особа не могла керувати своїми діями, а також ті, хто хоча й діяв у стані душев. рівноваги, проте до моменту по­становле­н­ня чи приведе­н­ня вироку до викона­н­ня страждав на душевну хворобу (ста­т­тя 17). Від­повід­но до пунктів «а» і «б» стат­ті 46 до таких осіб могли за­стосовувати лише заходи соц. захисту у ви­гляді направле­н­ня в установи для осіб із ро­зумовими вадами або на примус. лікува­н­ня. У стат­ті 10 КК УСРР 1927 вказано, що заходи соц. захисту судово-виправного характеру не можна за­стосовувати до осіб, які вчинили су­спільно небезпечні дія­н­ня в стані хроніч. душев. хвороби чи тимчас. роз­ладу душев. діяльності або в ін. хворобливому стані, якщо ці особи не могли усві­домлювати своїх дій чи керувати ними, а також тих осіб, які хоч і діяли в стані душев. рівноваги, проте до моменту по­становле­н­ня вироку захворіли на душевну хворобу. До таких осіб могли бути за­стосовані лише мед. заходи у ви­гляді направле­н­ня на примус. лікува­н­ня чи до медико-ізоляц. установ. Згідно зі стат­тею 12 КК УРСР 1960 не під­лягала кримінал. від­повід­альності особа, яка під час вчине­н­ня су­спільно небезпеч. дія­н­ня знаходилася в стані неосудності, тобто не могла усві­домлювати своїх дій або керувати ними внаслідок хроніч. душев. хвороби, тимчас. роз­ладу душев. діяльності, слабоумства чи ін. хвороб­ливого стану. До такої особи за при­значе­н­ням суду могли за­стосовувати примус. заходи мед. характеру. Не під­лягала покаран­ню також особа, яка вчинила злочин в стані О., але до винесе­н­ня судом вироку захворіла на душевну хворобу, що по­збавляло її можливості усві­домлювати свої дії або керувати ними. До такої особи за при­значе­н­ням суду могли за­стосовувати примус. заходи мед. характеру, а після одужа­н­ня вона могла під­лягати покаран­ню. Це ж положе­н­ня є й у ч. 3 стат­ті 19 КК України.

В Україні поня­т­тя «О.» закріплено у КК 2001. Від­повід­но до ч. 1 стат­ті 19 цього Кодексу осудною є особа, яка під час вчине­н­ня кримінал. правопоруше­н­ня могла усві­домлювати свої дії (без­діяльність) і керувати ними. О. особи характеризують за низкою критеріїв. Мед. (біол.) критерій О. вказує на те, що особа, яка вчинила кримінал. правопоруше­н­ня, є психічно здоровою та не страждає на психічні роз­лади (хронічне психічне захворюва­н­ня, тимчас. роз­лад психіч. діяльності, недоумство або ін. хворобливий стан психіки). Водночас осудна особа може мати певні психічні аномалії, що, однак, не впливають на її здатність усві­домлювати свої дії та керувати ними, а отже, на її кримінал. від­повід­альність. Юрид. (психол.) критерій О. перед­бачає, що особа, яка вчинила кримінал. правопоруше­н­ня, усві­домлює свої дії або без­діяльність (інтелектуал. ознака) та керувала ними (вольова ознака). При цьому осудною ви­знають особу, яка і усві­домлює свої дії (без­діяльність), і керує ними. Якщо буде встановлено від­сутність однієї з вказаних ознак, то за наявності мед. критерію особа може бути ви­знана неосудною. Юрид. критерій неосудності також вказує на те, що особа повин­на бути осудною під час вчине­н­ня кримінал. правопоруше­н­ня, що є умовою притягне­н­ня її до кримінал. від­повід­альності. Загалом у кримінал. праві та кримінал. процесі існує презумпція О. Вона перед­бачає, що особу вважають осудною доти, доки інше не буде встановлено в перед­бачений законом спосіб. При цьому неосудність під­лягає доказуван­ню в тому випадку, коли в слідчого чи прокурора виникає об­ґрунтов. сумнів в О. особи, яка вчинила кримінал. правопоруше­н­ня. Презумпція О. ґрунтується на презумпції психіч. здоровʼя особи, закріпленій у стат­ті 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» (2000), від­повід­но до якої кожну особу вважають такою, яка не має психіч. роз­ладу, доки наявність такого роз­ладу не буде встановлено на під­ставах та в порядку, перед­бачених цим Законом та ін. законами України. Кримінал. процесуал. кодекс (КПК) України містить низку процесуал. гарантій для особи, стосовно якої в кримінал. проваджен­ні виникає сумнів щодо її О.: забезпече­н­ня обовʼязк. участі захисника в кримінал. проваджен­ні щодо осіб, стосовно яких перед­бачене за­стосува­н­ня примус. заходів мед. характеру або вирішується пита­н­ня про їхнє за­стосува­н­ня (з моменту встановле­н­ня факту наявності в особи психіч. захворюва­н­ня або ін. ві­домостей, що викликають сумнів щодо її О.); обо­вʼязок слідчого або прокурора при­значити екс­пертизу із ви­значе­н­ня психіч. стану пі­до­зрюваного за наявності ві­домостей, які викликають сумнів стосовно його О., обмеженої О.; дії суду при встановлен­ні в судовому засі­дан­ні неосудності обвинуваченого, що полягають у по­становлен­ні ухвали про зміну порядку роз­гляду і продовже­н­ня судового роз­гляду згідно з правилами, перед­баченими главою 39 КПК (ста­т­тя 362); особливості кримінал. провадже­н­ня щодо за­стосува­н­ня примус. заходів мед. характеру (глава 39). Верхов. Суд висловив такі правові позиції стосовно ви­значе­н­ня осудності/неосудності особи: враховуючи, що стан неосудності по­вʼязаний з від­сутню в особи інтелектуал. та вольової ознак, з ним несумісні наявність у сві­домості особи чітко сформованих мети й мотиву як ознак субʼєктив. сторони злочину, тому встановле­н­ня будь-якої форми вини (умислу чи не­обережності) у діях неосудної особи обʼєктивно є неможливим; юрид. оцінку су­спільно небезпеч. діян­ню в такому випадку необхідно надавати, виходячи з фактич. об­ставин скоєного та наслідків, що на­стали (по­станова Верхов. Суду від 19 листо­пада 2019 у справі № 130/2612/17); у разі вчине­н­ня су­спільно небезпеч. дія­н­ня особою в стані неосудності від­повід­не дія­н­ня не може бути кваліфіковане за ознакою по­вторності (по­станова Верхов. Суду від 17 березня 2020 у справі № 127/23789/17).

Літ.: Уголовный кодекс УССР. Х., 1922; Уголовный кодекс УССР. Х., 1927; Кримінальний кодекс Української РСР. К., 1960; Бурдін В. М. Осудність та неосудність (кримінально-правове дослідже­н­ня). Л., 2010.

З. А. Загиней-Заболотенко

Завантажити статтю