ОТАМАНО́ВСЬКИЙ Валентин Дмитрович (псевд.: Золотополець, Вал. Злотополець; 14(26). 02. 1893, с. Мала Яблунівка Черкас. пов. Київ. губ., нині у складі м. Сміла Черкас. обл. — 10. 03. 1964, Харків) — громадсько-політичний діяч, історик, крає­знавець. Доктор історичних наук (1956), професор (1958). На­прикінці 1890-х рр. разом із родиною пере­їхав до Києва. 1912 закін. 5-у гімназію і вступив на юрид. факультет Університету св. Володимира, 1913 пере­вівся до Київ. політех. ін­ституту. Став фундатором та ідей. провід­ником Братства само­стійників, засн. видавництва «Вернигора» (1916). Пере­кладав українською мовою твори зарубіж. класиків, зокрема Д. Дефо та Ґ. де Мопас­сана. Від 1916 — уповноважений Комітету від­ділу харч. пунктів Пд.-Зх. фронту Всерос. союзу міст. Спів­засн. (березень 1917) і чл. УЦР від «само­стійників» (квітень 1917), спів­організатор перших укр. зброй. загонів. У червні 1917 сприяв створен­ню Союзу укр. державності. У вересні того ж року продовжив освіту на юрид. факультеті Київ. університету. Учасник бою під Крутами (січень 1918), спів­засн. військ. товариства «Батьківщина» (квітень 1918). Як пред­ставник видавництва «Вернигора» працював у Відні, де у той час друкували шкіл. під­ручники для України; водночас слухав лекції з права у місц. університеті. Залучений до друку першої фіз. карти України С. Рудницького. Разом із І. Федівим написав істор. повість у 3-х ч. «Син України» (К.; Камʼянець; Ві­день, 1919; Авґсбурґ, 1946; Л., 1992). У 1920 пере­їхав до Він­ниці. Був фундатором і кер. Вінн. філії Всенар. б-ки України ВУАН (1923) та Кабінету ви­учува­н­ня Поді­л­ля при ній (1924), від­повід­ал. секр. окруж. комісії з увічне­н­ня памʼяті М. Ко­цюбинського, спів­ініціатором створе­н­ня мемор. музею та спорудже­н­ня памʼятника йому; спів­роб. Комісії для ви­учува­н­ня історії зх.-руського та укр. права ВУАН. Засн. і ред. серії краєзн. вид. «Енциклопедія поді­л­лє­знавства» (1924–29). Досліджував історію становле­н­ня міського устрою та пошире­н­ня Маґдебур. права в Україні загалом і на Поділ­лі зокрема, історію Він­ниці 14–18 ст., творчість історика і крає­знавця Й.-А. Роллє. 1929 заарешт., у т. зв. справі СВУ засудж. до 5-ти р. увʼязне­н­ня. Після закін. терміну — на заслан­ні у м. Казань (Татар­стан, РФ). 1934–47 працював у наук. б-ці Казан. університету та Казан. мед. ін­ституті. 1945 екс­терном склав іспити у Краснодар. пед. ін­ституті (РФ) й отримав диплом історика. 1944–45 — завідувач кафедри лат. мови Кубан. мед. ін­ституту (м. Краснодар, 1-річне від­рядже­н­ня); 1947–49 — завідувач кафедри іноз. мов Крим. мед. ін­ституту (Сімферополь); 1949–58 — завідувач кафедри лат. та іноз. мов Саратов. мед. ін­ституту (РФ); 1958–64 — завідувач кафедри лат. мови Харків. мед. ін­ституту. Засн. наук. школи латиністів. Ви­вчав історію вітчизн. медицини та аптеч. справи. Реабіліт. 1989. Імʼям О. на­звано вулиці у Він­ниці (2015) та Києві (2017), а також Центр мед. крає­знавства Харків. мед. університету (2018).