Отамановський Валентин Дмитрович

ОТАМАНО́ВСЬКИЙ Валентин Дмитрович (псевд.: Золотополець, Вал. Злотополець; 14(26). 02. 1893, с. Мала Яблунівка Черкас. пов. Київ. губ., нині у складі м. Сміла Черкас. обл. — 10. 03. 1964, Харків) — громадсько-політичний діяч, історик, краєзнавець. Доктор історичних наук (1956), професор (1958). Наприкінці 1890-х рр. разом із родиною переїхав до Києва. 1912 закін. 5-у гімназію і вступив на юрид. факультет Університету св. Володимира, 1913 перевівся до Київ. політех. інституту. Став фундатором та ідей. провідником Братства самостійників, засн. видавництва «Вернигора» (1916). Перекладав українською мовою твори зарубіж. класиків, зокрема Д. Дефо та Ґ. де Мопассана. Від 1916 — уповноважений Комітету відділу харч. пунктів Пд.-Зх. фронту Всерос. союзу міст. Співзасн. (березень 1917) і чл. УЦР від «самостійників» (квітень 1917), співорганізатор перших укр. зброй. загонів. У червні 1917 сприяв створенню Союзу укр. державності. У вересні того ж року продовжив освіту на юрид. факультеті Київ. університету. Учасник бою під Крутами (січень 1918), співзасн. військ. товариства «Батьківщина» (квітень 1918). Як представник видавництва «Вернигора» працював у Відні, де у той час друкували шкіл. підручники для України; водночас слухав лекції з права у місц. університеті. Залучений до друку першої фіз. карти України С. Рудницького. Разом із І. Федівим написав істор. повість у 3-х ч. «Син України» (К.; Кам’янець; Відень, 1919; Авґсбурґ, 1946; Л., 1992). У 1920 переїхав до Вінниці. Був фундатором і кер. Вінн. філії Всенар. б-ки України ВУАН (1923) та Кабінету виучування Поділля при ній (1924), відповідал. секр. окруж. комісії з увічнення пам’яті М. Ко­цюбинського, співініціатором створення мемор. музею та спорудження пам’ятника йому; співроб. Комісії для виучування історії зх.-руського та укр. права ВУАН. Засн. і ред. серії краєзн. вид. «Енциклопедія поділлєзнавства» (1924–29). Досліджував історію становлення міського устрою та поширення Маґдебур. права в Україні загалом і на Поділлі зокрема, історію Вінниці 14–18 ст., творчість історика і краєзнавця Й.-А. Роллє. 1929 заарешт., у т. зв. справі СВУ засудж. до 5-ти р. ув’язнення. Після закін. терміну — на засланні у м. Казань (Татарстан, РФ). 1934–47 працював у наук. б-ці Казан. університету та Казан. мед. інституті. 1945 екстерном склав іспити у Краснодар. пед. інституті (РФ) й отримав диплом історика. 1944–45 — завідувач кафедри лат. мови Кубан. мед. інституту (м. Краснодар, 1-річне відрядження); 1947–49 — завідувач кафедри іноз. мов Крим. мед. інституту (Сімферополь); 1949–58 — завідувач кафедри лат. та іноз. мов Саратов. мед. інституту (РФ); 1958–64 — завідувач кафедри лат. мови Харків. мед. інституту. Засн. наук. школи латиністів. Вивчав історію вітчизн. медицини та аптеч. справи. Реабіліт. 1989. Ім’ям О. названо вулиці у Вінниці (2015) та Києві (2017), а також Центр мед. краєзнавства Харків. мед. університету (2018).

Рекомендована література

1. Кароєва Л. Р., Шпильова Л. Н. Валентин Дмитрович Отамановський // Поділ. старовина: Зб. наук. пр. В., 1993;
   Google Scholar Internet
2. Прокопчук В. С. Творець Кабінету ви­учування Поділля // Наук. пр. Кам’янець-Поділ. пед. університету. Сер. Істор. науки. 2003. Т. 11;
   Google Scholar Internet
3. Робак І. Ю., Савчук З. С. Валентин Отамановський — революціонер, вчений, організатор науки. Х., 2013.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю