ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Encyclopedia of Modern Ukraine

Офіційно-діловий стиль

ОФІЦІ́ЙНО-ДІЛОВИ́Й СТИЛЬ – функціональний різновид літературної мови, що задовольняє потреби суспільства в офіційній сфері спілкування (в документальному оформленні різних актів державного, громадського, політичного, економічного життя, ділових стосунків між державами, організаціями тощо). О.-д. с. – мова держ. законів, указів, статутів, постанов, наказів, резолюцій, розпоряджень, довідок, заяв та ін. документів. Осн. його призначення – повідомлення, доведення до відома громадян, установ, організацій нормативно-правових актів. Термінол. позначення цього різновиду літ. мови в укр. лінгвістиці не уніфіковане: О.-д. с. (І. Чередниченко, В. Перебийніс, М. Пилинський, А. Коваль, О. Пономарів, С. Єрмоленко, Л. Мацько, С. Бибик, Л. Тименко), канцеляр. діловий стиль (Ю. Ковалів), офіц.-ділова мова, діловий стиль (М. Пилинський, А. Марахова, С. Єрмоленко); ділова мова (М. Жовтобрюх, М. Пилинський, С. Єрмо­ленко, Л. Ажнюк, П. Редін), мова (стиль) ділових документів (паперів) (А. Марахова, А. Коваль, М. Пещак, С. Бибик, Л. Пустовіт, Г. Сюта), мова ділового спілкування (А. Коваль).

Для О.-д. с. з-поміж інших характерна відносна стійкість і найвищий ступінь кодифікованості. Спільним для всіх уживань стилю є регулювал.-імператив. характер, документальність (кожний офіц. папір є документом), стабільність (довго зберігає традиц. форми), стислість, об’єктив­ність викладу, точність, чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту. Заг. колорит офіційності формує стабіл. структура тексту та її лексичне наповнення. Осн. форма функціонування О.-д. с. – писемна, в усній формі – ділове спілкування бізнес-партнерів, фіз. і юрид. осіб, офіц. виступи, переговори представників різного рівня держ. влади тощо. Належить до книж. ви­разно-об’єктив. стилів.

Специфіка О.-д. с. сучас. укр. літ. мови, власне, як і ін. мов, виявляється в лексиці (суспільно-політ., адм.-канцеляр., юрид. термінологія; політ. і юрид. номенклатурні найменування; назви держ. і громад. установ, посад, звань; обмежена синонімія, часті лексичні повтори, неприпустимість емоц. й образ. слововживання), фразеології (кліше: висловити занепокоєння, докладати зусиль, порушити питання та ін.), словотворі (складноскорочені слова, абревіатури), морфології (віддієслівні іменники, перевага іменників над займенниками, інфінітив, безособові і наказові форми дієслів, відіменні прийменники (на основі, згідно з, за рахунок), складні сполучники (внаслідок того, що; в зв’язку з тим, що), стійкі словосполучення, що служать для зв’яз­ку частин склад. речення (на випадок, якщо; на тій підставі, що; таким чином, що; той факт, що), синтаксисі (прямий порядок слів; речення з імен. присудком, односкладні речення, зокрема безособові, інфінітивні, неозначено-особові, узагальнено-особові речення; речення, ускладнені відокремленими означеннями й обставинами, однорід. чл.; складні син­таксичні конструкції). Для О.-д. с. характерна слабка індивідуалізація мовлення, про що свідчить відсутність займенниково-дієслів. форм 1–2-ї особи і частотність форм 3-ї особи в неозначено-особових конструкціях. Виклад стилістично нейтральний, однозначний. Структура тексту та обсяг осн. частин чітко визначені. Для полегшення сприйняття змісту і спрощення роботи з ним використовують форми документа.

У межах О.-д. с. сучас. укр. літ. мови традиційно виокремлюють три підстилі: законодав. (закони, укази, статути, постанови), дипломатич. (міжнар. угоди – конвенції, повідомлення – комюніке, звернення – ноти, протоколи), адм.-канцеляр. (накази, інструкції, розпорядження, довідки, заяви, звіти). Адм.-канцеляр. підстиль в укр. лінгвістиці досліджували А. Коваль, А. Марахова, Р. Возна, І. Плотницька, І. Шаргай, Т. Лакович, Л. Тимен­ко; дипломатич. – О. Мацько, О. Пазинич, Н. Поліщук, О. Пономаренко, Н. Кащишин, З. Куньч, Л. Ти­менко; законодав. – О. Сербенсь­ка, С. Дорошенко, В. Рогожа, Л. Тименко.

О.-д. с. укр. літ. мови історично ґрунтується на документах часів Київ. Русі, Галиц.-Волин. князівства, Великого князівства Литовського, Гетьманщини. Водночас розвиток стилю був непослідовним – у різні періоди історії України його репрезентували різні мови. Найдавнішими пам’ятками юрид.-ділової писемності донац. періоду є договори київ. князів з греками 907, 911, 944 і 971, зведення законів «Руська правда», а також грамоти, перші з яких датують поч. 12 ст. Як доводить В. Німчук, держ. мовою Київ. Русі була давньорус. (давньоукр.) мова (див. Давньоруської мови Концепція), «нею велося діловодство в великокнязівській канцелярії та в канцеляріях удільних князів, нею писалися різного роду документи-грамоти: постановчі, дарчі, продажеві, купчі, духовні (заповітові), розподільчі та ін., велося міжкнязівське офіційне та приватне листування, робилися офіційні написи на речах. Безсумнівно, нею велося судочинство. Давньоруською мовою написане зведення законів Київської Русі – вже згадувана “Руська Правда”». Давня юрид.-ділова писемність виникла з необхідності закріпити правові норми життя в тогочас. суспільстві, врегулювати торг. й політ. відносини між державами тощо.

У Галиц.-Волин. князівстві з часу прийняття Данилом Галицьким королів. титулу (1253) поряд з староукраїнською однією з офіц. канцеляр. мов стала латинська, яка побутувала на цих теренах до 18 cт. До серед. 15 ст. латина повністю витіснила староукр. мову в адм. та судовій сферах Галичини. На Волині і Наддніпрянщині латина була менш уживана, тут від кінця 16 ст. в адм. сфері закріпилася польська, а на підрос. землях – російська.

О.-д. с. часів Великого князівства Литовського представлений актовими книгами, купчими записами, духівницями, описами майна, скаргами, судовими актами та ін., що з’явилися у великій кількості після Люблін. унії (1569) й прийняття 3-го Литов. статуту (1588). У 16–17 ст. О.-д. с. попов­нили нові види документів: універсали, накази, інструкції, ордери. Мовою Литов. статутів і ділової писемності цього періоду була «руська» канцеляр. мова, що поєднала в собі старослов’ян. термінологію та укр. й білорус. живомовні елементи.

На землях Війська Запорозького побутувала староукр. мова, активне вживання якої в дипломатії та юриспруденції сприяло розвитку адм.-правової лексики та ін. мовних ресурсів. У канцелярії запороз. гетьманів була поширена лат. мова, якою представники козац. верхівки послуговувалися на переговорах із зарубіж. гостями, в листах та документах. Лат. і староукр. мовами написаний конституц. акт (1710) гетьмана П. Ор­лика. Припускають, що актова латина мала вплив на розвиток О.-д. с. української мови, проте це питання потребує ґрунтов. вивчення.

Для текстів пам’яток староукр. ділової писемності характерні шаблонність побудови, однотипність лексики, книж. граматич. форм, склад. синтаксис, насиченість юрид. термінами і канцеляр.-адм. формулами, відсутність образ. слововживання і водночас наявність живої нар. лексики і фразеології, зокрема в офіц. листуванні та адм.-канцеляр. документах.

Політ. становище українського народу в умовах бездержавності позначилося на розвитку О.-д. с. нової української літературної мови, який тривалий час функціонував як епістолярій ділового характеру, а його функції виконували стильові різновиди держ. мов. Із утворенням УЦР (1917), мовою законодавства, адміністрації, внутр. і зовн. політики стала укр. мова. Джерелами О.-д. с. цього періоду, за спостереженнями Ю. Шевельова, слугували діалекти, розмовна практика, іншомовні зразки, істор. документи, зокрема па­м’ятки козац. доби та ін., що зафіксовано в протоколах засідань і сесій УЦР і Малої Ради, протоколах Ген. секретаріату, чотирьох Універсалах, постановах, меморандумах, законопроектах, деклараціях, зверненнях, циркулярах тощо. За часів Гетьманату П. Скоропадського, як доводить Ю. Шевельов, поряд з лексикою козац. часів широко вживали й новітню термінологію. За Директорії УНР О.-д. с. укр. літ. мови продовжив свій розвиток, орієнтуючись на термінологію, усталені форми, вироблені за козац. держави.

За рад. часів уживання української мови формально не забороняли, але офіц.-ділове спілкування було обмеженим та перебувало під потужним впливом рос. мови. На зміну бурхливому розвитку лексич. засобів, лібералізації норм О.-д. с. 1920–30-х рр. прийшли суворі заборони і репресії. З утвердженням статусу української мови як державної і проголошенням незалежності України, роль О.-д. с. зросла. Він обслуговує сусп., громад. і держ. життя країни. Водночас і досі його функціонування в органах вищої, центр. та місц. влади часто обмежене писем. формою.

Літ.: Німчук В. В. Літературні мови Київської Русі // Історія укр. культури: В 5 т. Т. 1. Історія культури давнього насел. України. К., 2001; Плотницька І. М. Ділова українська мова. К., 2004; Бибик С. П. Офіційно-діловий стиль // Укр. лінгво­сти­лістика ХХ – поч. ХХІ ст.: система понять і бібліогр. джерела. К., 2007; Шевельов Ю. Вибрані праці: У 2 кн. Кн. 1. Мовознавство. К., 2008; Куньч З., Куньч М. Особливості дипломатичного мовлення як різновиду офіційно-ділового стилю // Укр. нац. ідея: реалії та перспективи розвит­ку. 2014. Вип. 26.

Л. В. Кравець, Л. І. Мацько

Рекомендована література

  1. Німчук В. В. Літературні мови Київської Русі // Історія укр. культури: В 5 т. Т. 1. Історія культури давнього насел. України. К., 2001;Google Scholar
  2. Плотницька І. М. Ділова українська мова. К., 2004;Google Scholar
  3. Бибик С. П. Офіційно-діловий стиль // Укр. лінгво­сти­лістика ХХ – поч. ХХІ ст.: система понять і бібліогр. джерела. К., 2007;Google Scholar
  4. Шевельов Ю. Вибрані праці: У 2 кн. Кн. 1. Мовознавство. К., 2008;Google Scholar
  5. Куньч З., Куньч М. Особливості дипломатичного мовлення як різновиду офіційно-ділового стилю // Укр. нац. ідея: реалії та перспективи розвит­ку. 2014. Вип. 26.Google Scholar
Читати у файлі PDF

Інформація про статтю

Автор:

Авторські права:

Cтаттю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»

Бібліографічний опис:

Офіційно-діловий стиль / Л. В. Кравець, Л. І. Мацько // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2022. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-77272

Тип публікації:

Енциклопедична стаття

Том ЕСУ:

24-й

Дата виходу друком тому:

2022

Дата останньої редакції статті:

2022

Цитованість статті:

переглянути в Google Scholar

Для навчання:

використати статтю в Google Classroom

Тематичний розділ сайту:

Світ-суспільство-культура

EMUID (ідентифікатор статті ЕСУ):

77272

Кількість переглядів цього року:

192

Схожі статті

Біла студія
Світ-суспільство-культура  | Том 2 | 2003
С. А. Захаркін
Крымские известия
Світ-суспільство-культура  | Том 15 | 2014
І. В. Кияшко
Извѣстія Кіевскаго политехническаго института Императора Александра ІІ
Світ-суспільство-культура  | Том 11 | 2011
М. М. Бесхмельніцина

Нагору