Охоронні відділи

ОХОРО́Н­НІ ВІ́Д­ДІЛИ (нім. Schutzmannschaft, від Schutz — захист і Mannschaft — команда) — воєнізовані під­роз­діли, які формувала під час Другої світової вій­ни німецька влада на окупованих територіях за­звичай із місцевих жителів або добровольців-військовополонених. Їх використовували для охорони, боротьби з партизанами, інж., буд., госп. робіт тощо. Для охорони пром. обʼєктів створювали окремі Охорон­ні пром. від­діли — Werkschutz. О. в. були найбільш поширені на тер. із високим рівнем антирад. на­строїв серед місц. насел. — Зх. Україна, Білорусь, країни Балтії. Їхню основу на окупов. тер. України, насамперед на Волині, склали чл. місц. само­оборони та учасники націоналіст. формувань, що раніше у під­піл­лі боролися проти рад. влади.

Від кін. 1941 — поч. 1942 на окупов. нім. військами тер. України окупац. влада масово створювала охорон­ні й поліц. під­роз­діли з місц. жителів. Таке ріше­н­ня, початково не­прийнятне для нацистів, було зумовлене від­сутністю у Німеч­чини до­статніх сил для веде­н­ня затяжної вій­ни. У тиловій зоні Вермахту це спричинило формува­н­ня під­роз­ділів гіві (Hilfs­wach­mannschaft — допоміж. охорони). Крім того, стихійно і з ініціативи низових функціонерів райхскомісаріату «Україна» виникла знач­на кількість окремих «козац. сотень», загонів само­оборони (Selbs­tschutz) та ін. подіб. формацій для охорони насел. пунктів, установ, заводів, що від­новлювали роботу, тощо. Осн. контингентом для формува­н­ня таких частин слугували військовополонені, добровольці з місц. насел. і особовий склад самоорганізов. під­роз­ділів. В окупац. влади досить часто виникали значні проб­леми у досягнен­ні поро­зумі­н­ня з такими «союз. частинами», створеними пред­ставниками ОУН (нар. міліція) чи просто національно сві­домими елементами (зокрема 1-й Укр. полк ім. Холодного Яру). Із загостре­н­ням укр.-нім. конфлікту дії німців здебільшого зводилися до арешту чи роз­стрілу командирів і повного пере­формува­н­ня особового складу від­повід­но до влас. потреб. На поч. 1942 кількість волонтерів у нім. допоміж. під­роз­ділах з числа цивіл. насел. значно скоротилася. ОУН, що первісно ставила за мету створе­н­ня укр. поліції на місцях для пере­бра­н­ня влади, пере­йшла в опозицію до окупантів. Такі об­ставини змусили керівництво райхскомісаріату «Україна» навесні 1942 роз­почати мобілізацію сільс. молоді.

Шуцбаталь­йони мали бути 3-х осн. типів: охорон­ні (Wachba­taillo­nen), запасні (Ersatzbataillonen), польові (Feldbataillonen). У райхс­комісаріаті «Україна» заплановано створе­н­ня частин тільки перших двох типів. У документації це від­об­ражено за­провадже­н­ням першої букви у назву частини, напр., Schutzmannschafts-W-Bataillon 116, або Schm.-Btl. 48-E. Їх озброювали легкою стрілец. зброєю рад. зразка (гвинтівки Мосіна у рядових та револьвери і пістолети різних систем у офіцерів). Уніформа шуцманів — пере­важно литов. армій. без від­знак, у окремих випадках — модифіков. чорна СС або радянська. Нумерація шуцбаталь­йонів райхскомісаріату «Україна» — 101–200, ін. райхс­комісаріатів («Остланд» і майбут. «Москва») — 1–100, Ген. губернаторства — 201–250. Одним із перших подіб. під­роз­ділів став Буковинський курінь, створ. ОУН(м) із добровольців з Буковини та Бес­сарабії (заг. чисельність — до 1500 осіб). У липні 1941 ОУН(б) сформувала у Рівному 1-й Укр. полк ім. Холодного Яру також у складі бл. 1500 вояків (реорганізов. у 365-й Сх. навч. баталь­йон), що став навч. адм. частиною для О. в. у райхскомісаріаті «Україна» та Білорусі. 10 липня 1941 у м. Білосток (нині Польща) роз­почато формува­н­ня 1-го укр. баталь­йону, що через місяць вже нараховував 910 вояків. Кількість добровольців продовжувала зро­стати, тому у вересні 1941 на базі 1-го баталь­йону роз­почато формува­н­ня 2-го, згодом цей процес пере­несено і на інші тер., зокрема восени 1941 у Житомирі з рад. полонених створ. Київ. курінь чисельністю у 700 осіб. Ще один подіб. під­роз­діл з війсь­ковополонених сформували у Він­ниці, одним із його організаторів став генерал армії УНР І. Омелянович-Павленко. У результаті вже у жовтні 1941 в Україні (й на ін. окупов. тер. СРСР) діяла значна кількість різноманіт. О. в. Організовано ними керувати було неможливо, тому 6 листопада 1941 райхсфюрер СС Г. Гім­млер спец. наказом упорядкував усі стихійно утворені добровол. частини на окупов. сх. тер. і обʼ­єд­нав їх у т. зв. охорон­ну службу поліції порядку. Одна зі складових цієї служби — шуцман­ншафт-баталь­йони, сформовані у країнах Балтії, Білорусі та Україні для охорон. служби у нім. тилу, поряд із кадровими нім. поліц. баталь­йонами. Їхні зав­да­н­ня: охорона мостів, воєн. обʼєктів, під­трима­н­ня порядку, охорона збору і транс­портува­н­ня врожаю, боротьба з партизанами та рад. під­пі­л­лям. У листопаді 1941 усі організовані з місц. насел. у райхскомісаріатах «Остланд» і «Україна» охорон­ні та поліц. частини обʼ­єд­нано у т. зв. допоміжну службу поліції порядку.

Член Шуцман­ншафт (скорочено — шума) носили нім. військ. форму, але з особл. знаками роз­різне­н­ня, на рукаві мали нашивку з написом «Treu Tapfer Gehorsam» («Вір­ний, Хоробрий, Слухняний»). Для баталь­йонів шума за­проваджено наскрізну нумерацію, а всі наявні під­роз­діли реорганізовано від­повід­но до нових вимог. Центрами формува­н­ня стали Київ, Житомир, Миколаїв, Дні­пропетровськ (нині Дні­про), Чернігів, Харків. Також тривало створе­н­ня укр. баталь­йонів на тер. Білорусі — у Мінську та м. Могильов. У грудні 1941 Буковин. курінь був роз­пущений, проте чимало його вояків прагнули продовжити службу, також ви­стачало й нових добровольців. У результаті колишні вояки Буковин. куреня опинилися у лавах 4-х укр. баталь­йонів шума — 101-го, 102-го, 115-го, 118-го. У грудні 1941 з колиш. вояків Дружин українсь­ких націоналістів (див. також «Нах­тіґаль» і «Ролянд»), які уклали 1-річ. контракт, сформовано 201-й шуцман­ншафт-баталь­йон (командиром 1-ї роти цього баталь­йону служив Р. Шухевич). 1942 до О. в. включено гіві. Вони складалися із куренів, поділених на 4 сотні (за­звичай у кожній — по 120–160 вояків). Фактично, баталь­йони шума не були ні військ., ні поліц. частинами, тому за своїм статусом шуцмани від­різнялися від поліцаїв (службовців місц. поліції у Сх. і Центр. Україні). Для кадрової основи кожного баталь­йону з нім. поліції від­ряджали 2-х офіцерів і 18 унтер-офіцерів, однак їхня кількість могла змінюватися. Командува­н­ня було пере­важно по­двій­ним: формал. командир — німець, його заст. — українець, який і здійснював всі функції з керівництва під­роз­ділом. Серед заст. командирів баталь­йонів було чимало колиш. офіцерів Армії УНР, зокрема К. Смовський, В. Брилевський, О. Грабець, І. Кедюлич, Є. Побігущий, В. Сидор, Я. Чорній, І. Шпонтак. Осн. зброя — гвинтівка, найчастіше рад. зразка, також кожному баталь­йону надавали декілька одиниць автомат. зброї і кулеметів. Частину баталь­йонів обмундировано в уніформу нім. поліції (зокрема 201-й) і зовні їхні вояки нічим не від­різнялися від нім. поліцейських, в ін. баталь­йонах за­проваджено укр. знаки роз­різне­н­ня. До кін. 1943 у райхскомісаріаті «Україна» сформовано 45 укр. шуцман­ншафт-баталь­йонів, у райхскомісаріаті «Остланд» і тиловому оператив. р-ні нім. групи армій «Центр» — 10, на тер. польс. Генерал-Губернаторства — 8. Сумарно чисельність укр. шуцман­ншафт-баталь­йонів становила бл. 35 тис. осіб, але не всі з них були етніч. українцями — у деяких баталь­йонах служило чимало росіян і білорусів, принаймні в 4-х — поляки, а в одному, 134-му, навіть турк­мени і узбеки. Чисельність особового складу шуцбаталь­йонів — 150–700 вояків, серед них німців — від 2-х до 130-ти солдатів і офіцерів, кількість рот у баталь­йонах — 2–7. Укр. баталь­йони, як в райхскомісаріаті «Україна», так і поза його межами, часто використовували у бо­йових діях проти партизанів і на фронті. У результаті станом на 1943 із назв багатьох з них вилучили букву W і почали вважати просто шуцбаталь­йонами, а 136-й баталь­йон у Чернігові навіть отримав назву «польового» — Schutzmannschafts-Bataillon 136(F). Від­повід­но змінилося і озброє­н­ня — шуцмани отримували від німців або здобували у боях легку протитанк. і польову артилерію, міномети, автоматичну зброю, ручні та станкові кулемети. При штабах частин створювали спец. «єгер. команди» (Jagdkommando) та кавалерій. під­роз­діли (Reiterabteilungen). У 57-му укр. шуцбаталь­йоні в Білорусі була навіть «панцерна» рота, озброєна бронеавтомобілями і легкими танками.

У ген. окрузі «Київ» на поч. 1943 діяло 7 шуцбаталь­йонів. З на­ближе­н­ням фронту у вересні того ж року нім. влада зробила спробу сформувати ще одну частину шума — т. зв. оператив. баталь­йон «Київ» на базі пере­веденого сюди 110-го шуцбаталь­йону з Житомира і найнадійніших солдатів з ін. частин, проте він так і не досягнув устав. чисельності і не був ніде задіяний. Частини шума Центр. України вже у квітні 1943 пере­дано під керівництво нім. армій. тилового командува­н­ня для актив. боротьби з партизанами у зоні т. зв. Дні­пров. валу. Спочатку йшлося про 8, а вже влітку — про 7 шуцбаталь­йонів. При від­ступі їх від­водили все далі в тил, взимку 1944 побл. м. Камʼянець-Подільський (нині Хмельн. обл.) звели у дивізійну бо­йову групу, що у березні 1944 отримала ділянку фронту для оборони. Однак 24 березня вона була роз­бита, залишки від­ступили до Генерал. губ. Окремі групи вояків пере­йшли до місц. загонів УПА. Організац. цілісність і боє­здатність зберіг тільки 117-й шуцбаталь­йон, у червні 1944 під­порядк. 3-й танк. дивізії СС, у складі якої він брав участь у боях із рад. армією в р-ні Варшави. У липні того ж року рештки частин роз­формовано і направлено в пожежні команди Берліна. Деякі з баталь­йонів шума вливали в інші під­роз­діли. Так, у травні 1944 204-й баталь­йон у повному складі пере­ведено до дивізії «Галичина». У серпні 1944 укр. баталь­йони з Білорусі при­єд­нали до 30-ї добровол. дивізії військ СС (рос. № 2) і пере­кинули у Францію. Вже на­прикінці того ж місяця два укр. баталь­йони — 62-й і 63-й (колишні 115-й і 118-й) — пере­йшли на бік франц. партизанів (частина їхніх офіцерів, зокрема К. Смовський, від­мовилася від пере­ходу і 1945 поповнила лави УНА). Інші під­роз­діли виводили у Німеч­чину в тренув. табір під­готовки пожежників, де з них формували команди для ліквідації наслідків бомбардувань і направляли у великі нім. міста. Так, у Берліні на поч. 1945 протипожежні служби великих р-нів міста складалися тільки з колиш. укр. поліцаїв. Деякі шуцмани залишалися в строю до самого закін. вій­ни (зокрема 208-й баталь­йон) і у березні–квітні 1945 були пере­ведені до складу УНА.

Завантажити статтю