ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Encyclopedia of Modern Ukraine
A

Охоронні відділи

ОХОРО́ННІ ВІ́ДДІЛИ (нім. Schutzmannschaft, від Schutz – захист і Mannschaft – команда) – воєнізовані підрозділи, які формувала під час Другої світової вій­ни німецька влада на окупованих територіях зазвичай із місцевих жителів або добровольців-військовополонених. Їх використовували для охорони, боротьби з партизанами, інж., буд., госп. робіт тощо. Для охорони пром. об’єктів створювали окремі Охоронні пром. відділи – Werkschutz. О. в. були найбільш поширені на тер. із високим рівнем антирад. настроїв серед місц. насел. – Зх. Україна, Білорусь, країни Балтії. Їхню основу на окупов. тер. України, насамперед на Волині, склали чл. місц. самооборони та учасники націоналіст. формувань, що раніше у підпіллі боролися проти рад. влади.

Від кін. 1941 – поч. 1942 на окупов. нім. військами тер. України окупац. влада масово створювала охоронні й поліц. підрозділи з місц. жителів. Таке рішення, початково неприйнятне для нацистів, було зумовлене відсутністю у Німеччини достатніх сил для ведення затяжної вій­ни. У тиловій зоні Вермахту це спричинило формування підрозділів гіві (Hilfs­wach­mannschaft – допоміж. охорони). Крім того, стихійно і з ініціативи низових функціонерів райхскомісаріату «Україна» виникла знач­на кількість окремих «козац. сотень», загонів самооборони (Selbs­tschutz) та ін. подіб. формацій для охорони насел. пунктів, установ, заводів, що відновлювали роботу, тощо. Осн. контингентом для формування таких частин слугували військовополонені, добровольці з місц. насел. і особовий склад самоорганізов. підрозділів. В окупац. влади досить часто виникали значні проб­леми у досягненні порозуміння з такими «союз. частинами», створеними представниками ОУН (нар. міліція) чи просто національно свідомими елементами (зокрема 1-й Укр. полк ім. Холодного Яру). Із загостренням укр.-нім. конфлікту дії німців здебільшого зводилися до арешту чи розстрілу командирів і повного переформування особового складу відповідно до влас. потреб. На поч. 1942 кількість волонтерів у нім. допоміж. підрозділах з числа цивіл. насел. значно скоротилася. ОУН, що первісно ставила за мету створення укр. поліції на місцях для перебрання влади, перейшла в опозицію до окупантів. Такі обставини змусили керівництво райхскомісаріату «Україна» навесні 1942 розпочати мобілізацію сільс. молоді.

Шуцбатальйони мали бути 3-х осн. типів: охоронні (Wachba­taillo­nen), запасні (Ersatzbataillonen), польові (Feldbataillonen). У райхс­комісаріаті «Україна» заплановано створення частин тільки перших двох типів. У документації це відоб­ражено запровадженням першої букви у назву частини, напр., Schutzmannschafts-W-Bataillon 116, або Schm.-Btl. 48-E. Їх озброювали легкою стрілец. зброєю рад. зразка (гвинтівки Мосіна у рядових та револьвери і пістолети різних систем у офіцерів). Уніформа шуцманів – переважно литов. армій. без відзнак, у окремих випадках – модифіков. чорна СС або радянська. Нумерація шуцбатальйонів райхскомісаріату «Україна» – 101–200, ін. райхс­комісаріатів («Остланд» і майбут. «Москва») – 1–100, Ген. губернаторства – 201–250. Одним із перших подіб. підрозділів став Буковинський курінь, створ. ОУН(м) із добровольців з Буковини та Бессарабії (заг. чисельність – до 1500 осіб). У липні 1941 ОУН(б) сформувала у Рівному 1-й Укр. полк ім. Холодного Яру також у складі бл. 1500 вояків (реорганізов. у 365-й Сх. навч. батальйон), що став навч. адм. частиною для О. в. у райхскомісаріаті «Україна» та Білорусі. 10 липня 1941 у м. Білосток (нині Польща) розпочато формування 1-го укр. батальйону, що через місяць вже нараховував 910 вояків. Кількість добровольців продовжувала зростати, тому у вересні 1941 на базі 1-го батальйону розпочато формування 2-го, згодом цей процес перенесено і на інші тер., зокрема восени 1941 у Житомирі з рад. полонених створ. Київ. курінь чисельністю у 700 осіб. Ще один подіб. підрозділ з війсь­ковополонених сформували у Він­ниці, одним із його організаторів став генерал армії УНР І. Омелянович-Павленко. У результаті вже у жовтні 1941 в Україні (й на ін. окупов. тер. СРСР) діяла значна кількість різноманіт. О. в. Організовано ними керувати було неможливо, тому 6 листопада 1941 райхсфюрер СС Г. Гіммлер спец. наказом упорядкував усі стихійно утворені добровол. частини на окупов. сх. тер. і об’єднав їх у т. зв. охоронну службу поліції порядку. Одна зі складових цієї служби – шуцманншафт-батальйони, сформовані у країнах Балтії, Білорусі та Україні для охорон. служби у нім. тилу, поряд із кадровими нім. поліц. батальйонами. Їхні завдання: охорона мостів, воєн. об’єктів, підтримання порядку, охорона збору і транспортування врожаю, боротьба з партизанами та рад. підпіллям. У листопаді 1941 усі організовані з місц. насел. у райхскомісаріатах «Остланд» і «Україна» охоронні та поліц. частини об’єднано у т. зв. допоміжну службу поліції порядку.

Член Шуцманншафт (скорочено – шума) носили нім. військ. форму, але з особл. знаками розрізнення, на рукаві мали нашивку з написом «Treu Tapfer Gehorsam» («Вір­ний, Хоробрий, Слухняний»). Для батальйонів шума запроваджено наскрізну нумерацію, а всі наявні підрозділи реорганізовано відповідно до нових вимог. Центрами формування стали Київ, Житомир, Миколаїв, Дніпропетровськ (нині Дніпро), Чернігів, Харків. Також тривало створення укр. батальйонів на тер. Білорусі – у Мінську та м. Могильов. У грудні 1941 Буковин. курінь був розпущений, проте чимало його вояків прагнули продовжити службу, також вистачало й нових добровольців. У результаті колишні вояки Буковин. куреня опинилися у лавах 4-х укр. батальйонів шума – 101-го, 102-го, 115-го, 118-го. У грудні 1941 з колиш. вояків Дружин українсь­ких націоналістів (див. також «Нах­тіґаль» і «Ролянд»), які уклали 1-річ. контракт, сформовано 201-й шуцманншафт-батальйон (командиром 1-ї роти цього батальйону служив Р. Шухевич). 1942 до О. в. включено гіві. Вони складалися із куренів, поділених на 4 сотні (зазвичай у кожній – по 120–160 вояків). Фактично, батальйони шума не були ні військ., ні поліц. частинами, тому за своїм статусом шуцмани відрізнялися від поліцаїв (службовців місц. поліції у Сх. і Центр. Україні). Для кадрової основи кожного батальйону з нім. поліції відряджали 2-х офіцерів і 18 унтер-офіцерів, однак їхня кількість могла змінюватися. Командування було переважно подвій­ним: формал. командир – німець, його заст. – українець, який і здійснював всі функції з керівництва підрозділом. Серед заст. командирів батальйонів було чимало колиш. офіцерів Армії УНР, зокрема К. Смовський, В. Брилевський, О. Грабець, І. Кедюлич, Є. Побігущий, В. Сидор, Я. Чорній, І. Шпонтак. Осн. зброя – гвинтівка, найчастіше рад. зразка, також кожному батальйону надавали декілька одиниць автомат. зброї і кулеметів. Частину батальйонів обмундировано в уніформу нім. поліції (зокрема 201-й) і зовні їхні вояки нічим не відрізнялися від нім. поліцейських, в ін. батальйонах запроваджено укр. знаки розрізнення. До кін. 1943 у райхскомісаріаті «Україна» сформовано 45 укр. шуцманншафт-батальйонів, у райхскомісаріаті «Остланд» і тиловому оператив. р-ні нім. групи армій «Центр» – 10, на тер. польс. Генерал-Губернаторства – 8. Сумарно чисельність укр. шуцманншафт-батальйонів становила бл. 35 тис. осіб, але не всі з них були етніч. українцями – у деяких батальйонах служило чимало росіян і білорусів, принаймні в 4-х – поляки, а в одному, 134-му, навіть туркмени і узбеки. Чисельність особового складу шуцбатальйонів – 150–700 вояків, серед них німців – від 2-х до 130-ти солдатів і офіцерів, кількість рот у батальйонах – 2–7. Укр. батальйони, як в райхскомісаріаті «Україна», так і поза його межами, часто використовували у бойових діях проти партизанів і на фронті. У результаті станом на 1943 із назв багатьох з них вилучили букву W і почали вважати просто шуцбатальйонами, а 136-й батальйон у Чернігові навіть отримав назву «польового» – Schutzmannschafts-Bataillon 136(F). Відповідно змінилося і озброєння – шуцмани отримували від німців або здобували у боях легку протитанк. і польову артилерію, міномети, автоматичну зброю, ручні та станкові кулемети. При штабах частин створювали спец. «єгер. команди» (Jagdkommando) та кавалерій. підрозділи (Reiterabteilungen). У 57-му укр. шуцбатальйоні в Білорусі була навіть «панцерна» рота, озброєна бронеавтомобілями і легкими танками.

У ген. окрузі «Київ» на поч. 1943 діяло 7 шуцбатальйонів. З наближенням фронту у вересні того ж року нім. влада зробила спробу сформувати ще одну частину шума – т. зв. оператив. батальйон «Київ» на базі переведеного сюди 110-го шуцбатальйону з Житомира і найнадійніших солдатів з ін. частин, проте він так і не досягнув устав. чисельності і не був ніде задіяний. Частини шума Центр. України вже у квітні 1943 передано під керівництво нім. армій. тилового командування для актив. боротьби з партизанами у зоні т. зв. Дніпров. валу. Спочатку йшлося про 8, а вже влітку – про 7 шуцбатальйонів. При відступі їх відводили все далі в тил, взимку 1944 побл. м. Кам’янець-Подільський (нині Хмельн. обл.) звели у дивізійну бойову групу, що у березні 1944 отримала ділянку фронту для оборони. Однак 24 березня вона була розбита, залишки відступили до Генерал. губ. Окремі групи вояків перейшли до місц. загонів УПА. Організац. цілісність і боєздатність зберіг тільки 117-й шуцбатальйон, у червні 1944 підпорядк. 3-й танк. дивізії СС, у складі якої він брав участь у боях із рад. армією в р-ні Варшави. У липні того ж року рештки частин розформовано і направлено в пожежні команди Берліна. Деякі з батальйонів шума вливали в інші підрозділи. Так, у травні 1944 204-й батальйон у повному складі переведено до дивізії «Галичина». У серпні 1944 укр. батальйони з Білорусі приєднали до 30-ї добровол. дивізії військ СС (рос. № 2) і перекинули у Францію. Вже наприкінці того ж місяця два укр. батальйони – 62-й і 63-й (колишні 115-й і 118-й) – перейшли на бік франц. партизанів (частина їхніх офіцерів, зокрема К. Смовський, відмовилася від переходу і 1945 поповнила лави УНА). Інші підрозділи виводили у Німеччину в тренув. табір підготовки пожежників, де з них формували команди для ліквідації наслідків бомбардувань і направляли у великі нім. міста. Так, у Берліні на поч. 1945 протипожежні служби великих р-нів міста складалися тільки з колиш. укр. поліцаїв. Деякі шуцмани залишалися в строю до самого закін. вій­ни (зокрема 208-й батальйон) і у березні–квітні 1945 були переведені до складу УНА.

П. П. Гай-Нижник

завантажити статтю

Інформація про статтю

Автор:

Авторські права:

Cтаттю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»

Бібліографічний опис:

Охоронні відділи / П. П. Гай-Нижник // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2022. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-77309

Том ЕСУ:

24-й

Дата виходу друком тому:

2022

Дата останньої редакції статті:

2022

Цитованість статті:

переглянути в Google Scholar

Для навчання:

використати статтю в Google Classroom

Тематичний розділ сайту:

EMUID (ідентифікатор статті ЕСУ):

77309

Кількість переглядів цього року:

20

Схожі статті

Бронепоїзд
Військо і зброя  | Том 3 | 2004
М. Г. Гончарук, Д. П. Музиченко
Головний військовий клінічний шпиталь
Військо і зброя  | Том 6 | 2006
Г. Б. Перов
Британський військовий меморіал
Військо і зброя  | Том 3 | 2004
В. Г. Шавшин

Нагору