Осінчук Михайло

ОСІНЧУ́К Михайло (16. 09. 1890, с. Голошинці, нині Терноп. р-ну Терноп. обл. — 13. 02. 1969, м. Нью-Йорк, похов. у м-ку Бавнд Брук, шт. Нью-Джерсі, США) — художник-монументаліст, іконо­граф, графік і живописець. Брат Р. Осінчука. Дійсний член НТШ, чл. СХУ (1939). Закін. Терноп. укр. гімназію (1910), студіював у Краків. АМ (1910–14) та водночас на філос. факультеті Яґел­лон. університету в Кракові. Брав участь у студент. ви­ставках, на яких отримував медалі та премії. З поч. 1-ї світової вій­ни був змушений пере­рвати студії, 1917–18 продовжував навч. в університеті. Від листопада 1918 служив карто­графом у Секретаріаті внутр. справ ЗУНР у Станіславі (нині Івано-Франківськ), пере­бував у лавах УГА та Армії УНР. У серпні 1920 повернувся додому. Щоб уникнути арешту польс. владою, через 2 місяці пере­брався до Дрогобича (нині Львів. обл.), де вчителював в укр. гімназії. Від 1922 — у Львові. Долучився до мист. життя, викладав у Академ. гімназії. Спів­засн. і 1-й голова (1931–39) Асоц. незалеж. укр. митців, учасник її ви­ставок; належав до редакції друк. органу — ж. «Мистецтво = Lʼart» (1934–35), якому допомагав фінансово. Після встановле­н­ня рад. влади від 1940 — директор ново­створ. Львів. училища приклад. мистецтва; викладав курс ор­наментів і проектува­н­ня. Під час нім. окупації очолював (1942–43) Львів. мист.-пром. школу з українською мовою на­вча­н­ня. Через за­грозу сталін. ре­пресій 1944 емігрував до Німеч­чини, 1947 — до США, жив у Нью-Йорку. Брав участь у заснуван­ні та діяльності Обʼ­єдн. митців-українців в Америці (почес. голова), по­стій. учасник худож. ви­ставок, був чл. багатьох журі та комітету побудови памʼят­ника Т. Шевченку у Вашинґтоні. У своїй творчості спирався на укр. традицію мист. старовини, прагнув продовжити тисячолітню традицію візантій. ікони в Україні. Мешкаючи у Львові, подорожував Грецією, де зна­йомився з технологією малюва­н­ня темперою, Італією, Францією, Туреч­чиною, де ви­вчав візантій. іконопис та мозаїку. Це зна­н­ня доповнив дослідже­н­ням старих галиц. ікон, пі­знаючи їх тех. структуру, композиц. принципи та стиліст. особ­ливості. Він еволюціонував у стислих межах укр. візантики. Його малюнок докладний, ясний, його колір виявляє культуру митця — кожен колір він роз­биває на три тони, що їх охоплює ритмом ліній, а це дає іконі-образові життя. У спів­праці з П. Ковжуном (до 1939) роз­писав понад 10 церков Галичини. О. брав участь у роботах із внутр. оздобле­н­ня Собору св. Юра у Львові; оформив кілька десятків іконостасів. Ілюстрував твори укр. письмен­ників, зокрема його екслібрис до книги А. Стефанович 1933 одержав премію Товариства укр. письмен­ників і журналістів у Львові. На еміграції виконав іконописні поліхромії для 4-х укр. церков у США та 2-х — у Канаді; написав бл. 40-а ікон. В іконогр. манері створив порт­рети митрополита Андрея Шептицького (1952), кардинала Йосифа Сліпого (1965), а також триптих «Ярослав Осмомисл» (1960), порт­рети-ікони «Св. Володимир» і «Св. Ольга» (обидва — 1961). В остан­ні роки життя ві­ді­йшов від стінопису й присвятив себе станк. мистецтву, створивши серію нових ікон, порт­ретів та істор. композицій. Персон. ви­ставки — у Нью-Йорку (1963), Філадельфії (шт. Пенсильванія, США, 1964). У рідному селі братам О. встановлено мемор. дошку.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю