Оссолінеум

ОССОЛІНЕ́УМ — культурно-наукова ін­ституція. Ін. назви: Нац. заклад ім. Ос­солінських, Ін­ститут ім. Ос­солінських. Фундацій. акт щодо заснува­н­ня ін­ституції під на­звою «Ustanowienie familijne Biblioteki Publicznej pod imienem Ossolińskich we Lwowie», був по­даний бібліофілом, колекціонером Ю.-М. Ос­солінським австр. цісареві Францу І у жовтні 1816, а апробований декретом На­двір. канцелярії у травні 1817 та під­писаний у на­ступ. місяці. За задумом фундатора, установа мала складатися з колекцій книг, рукописів, нумізматики, музей. збірок, подарованих Ос­солінськими, та земел. маєтків, при­значених на її утрима­н­ня. При ній мала діяти друкарня, видаватися влас. наук. часопис. Основою первіс. книгозбірні Ю.-М. Ос­солін­ського, сформованої ще у Відні, була родин­на бібліотека Ос­солінсь­ких; дублети з б-ки колекціонера Т. Чацького; частина книгозбірні Г. Юшинського; збірка каштеляна Е. Куропатницького. Дослідниця В. Яблонська наводить числен­ні випадки здобува­н­ня Ю.-М. Ос­солінським книжк. і рукопис. старожитностей не лише на аукціонах та після ліквідованих монастирів, але і з діючих б-к, — шляхом позича­н­ня та неповерне­н­ня книжок. Такими самими методами діяв і його пред­ставник С. Лінде. Для потреб О. уповноважений Ю.-М. Ос­солінського — Ю. Бонковський — 1816 задешево купив будівлі спаленого монастиря та костелу св. Аґнеси сестер кармеліток взутих (нереформованих), побудованого 1677 у стилі бароко побл. г. Шембека (Вроновських).

1823 Ю.-М. Ос­солінський під­писав угоду з князем Г. Любомирським, за якою частина майбут. садиби О. мала бути при­стосована під Музей ім. Любомирських. Їхні колекції складалися з творів живопису, мініатюр, скульптури, зброї та рисунків давніх майстрів, зокрема й А. Дюрера й Рем­брандта. Любомирські стали спадк. літ. кураторами О. Для при­стосува­н­ня напів­зруйнованих монастир. будівель під О. був замовлений проект у віден. архітектора італ. походже­н­ня П. Нобіле. Виконаний проект виявився мало­при­стосованим до львів. умов, але його ідею викори­став архітектор Ю. Бем. Пере­будова тривала коштом жертводавців і з податків місц. жит., частково завдяки вина­йму приміщень установи. 1828 під керівництвом інж. Ф. Трешера і Лєснера інтенсифікувалися малярні роботи. Оздобле­н­ня виконували на чолі з Ф. Бауманом (ліпнина: орли з роз­простертими крилами над аркадами, карнизи, капітелі колон у колиш. книго­сховищі). Після вступу 1830 Ю. Бема у ряди пов­станців темпи будівництва значно сповільнилися. 1837 новим кер. будови став нач. Львів. буд. дирекції Й. Зальцман. Деякі плани виготовили працівники цієї дирекції Ю. Ґлоґовський і Й. Маркль. У 1840-х рр. пере­будову приміщень було завершено. Ю.-М. Ос­солінський помер 1826 у Відні, а саме від­кри­т­тя установи від­булося 1827, коли завершено пере­везе­н­ня збірок до Львова. За заповітом власника, бібліотека була довічно подарована Львову, а 1832 вона стала до­ступною громадськості. 1829 при ній почала працювати друкарня.

Першим кустошем установи був проф. Львів. університету М. Михалевич. Серед редакційно-видавн. праць особливе значе­н­ня мало пере­ви­да­н­ня словника польс. мови С. Лінде за спів­праці І. Вагилевича, К. Шайнохи й ін. та ви­да­н­ня наук. часопису «Wiadomości o dziełach uczo­nych». Друкували роз­відки з історії польс. письменства, під­ручники, популярну літературу. 1827 збірки О. нараховували 25 402 друки, 708 рукописів, 133 карти й атласи, 551 медаль, 1445 гравюр і рисунків, 962 олійні полотна. По­ступово О. ставав знач. осередком науки та культури, збагачувався новими колекціями. 1828–48, окрім Г. Любомирського, жертводавцями стали В. Баліцький, Ю. Дзєрж­ковський, Ю. Камінський, А. Росцішевський, Ф. Сярчинський, С. Вроновський і діячі укр. культури В. Компаневич, М. Гриневецький, М. Гарасевич. На­прикінці 1840-х рр. кустош Я. Шля­хтовський за під­тримки О. Батовсь­кого, А. Бєльовського, І. Вагилевича роз­почав інвентаризацію рукописів. За звітом 1851 в б-ці О. було 1100 рукописів, 140 дипломів і 2155 авто­графів. Рукописні збірки поповнювали за рахунок дарів: рукописи й дипломи від Л. Жевуського (1860), архів річиц. староства від Е. Фредра (1872), дипломи з пере­вор. збірок Є. Любомирського (1873), залишки дубен. архіву Любомирських (1874), епістолярна спадщина А. Бєльовського (1878), збірки А. Шнайдера (1880), матеріали про скасува­н­ня панщини в Галичині від М. Країнського (1883), виписки з архівів і б-к Л. Набєляка (1884), родин­ні папери Стадницьких і Мнішків (1898–99), рукописи, що стосуються Поді­л­ля й Волині, від Я. Залеської (1898–1904), авто­графи Ю. Словацького від А. Малецького (1900–01), красічин. архів Сапіг (1910) та ін. 1896–97 наді­йшла частина архіву Мнішків, а також авто­графи А. Міцкевича від отців воскресенців у Римі. 1900 збірки О. складали 107 тис. книг та 4533 рукописи. З історією львів. О. по­вʼязана діяльність кількох поколінь адміністраторів і вчених. До старшого належали директори закладу Ф. Сярчинський, К. Слотвінський, А. Клодзінський, А. Бєльовський, В. Кентшинський, історик літ-ри В. Брухнальський, публіцист В. Белза, кустош Музею ім. Любомирських Б. Губринович. Молодше поколі­н­ня пред­ставляли куратор закладу князь А. Любомирський, історик літ-ри Ю. Клейнер, письмен­ник і етно­граф А. Фішер, дир. закладу в між­воєн. час Л. Бернацький, літературо­знавець С. Лемпіцький та ін. Серед найві­доміших дослідників фондів О. були А. Брюкнер, О.-М. Бальцер, Л. Кубаля, Т. Войцеховський, Ш. Аскеназі, К. Гартлєб, Г. Біґеляйзен, Ф. Бостель, М. Балабан, К.-Ю. Бадецький, А. Петрушевич, В. Перетц, І. Франко, М. Грушевський та ін. чл. НТШ. До б-ки уві­йшли цінні фонди скасованих греко-катол. монастирів, вона також отримувала обо­вʼязк. примірник місц. друку. Після поч. 2-ї світової вій­ни і нападу Німеч­чини на Польщу з вересня 1939 кількість дарів і депозитів до О. збільшилася. Особливо цін­ним серед них був авто­граф «Пана Тадеуша» А. Міцкевича, порт­рет молодої людини роботи Рем­брандта. Книжк. й мист. депозити продовжували надходити до установи й після вступу більшов. військ до Львова.

30 січня 1940 на базі 6-ти найбільших б-к Львова (О., НТШ, Баворовських, Нар. дому, Євр. конфес. громади, «Студіону») та кількох десятків менших книгозбірень було організовано Львів. філію б-ки АН УРСР (нині Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника). Без­посередньо від О. до її фондів пере­йшло бл. 450 тис. од. збірок. Музей ім. Любомирських було ліквідовано, а з його збірок до ін. львів. музеїв пере­дано бл. 19 тис. екс­понатів. У приміще­н­нях колиш. О. залишилися збірки рисунків, графіки та світлин, а також під­ручна бібліотека Музею ім. Любомирських, що стали основою від­ділу мистецтва Львів. філії б-ки АН УРСР (кер. Т. Маньковсь­кий). Після окупації міста Німеч­чиною у серпні 1941 за сприя­н­ня нової влади конфісковано та вивезено на тер. Польщі найцін­нішу колекцію з колиш. Музею ім. Любомирських — 25 рисунків нім. художника А. Дюрера, що й досі не повернуті до Львова. На­прикінці березня 1944 нелегально до Кракова пере­дано «Порт­рет старого» А. Дюрера. Саме тоді потрапили нелегально до Польщі й роботи Рем­брандта та ін. зх.-європ. художників (нині зберігаються у м. Вроцлав, Польща). 18 березня і 1 квітня 1944 з колиш. б-ки О. (очевидно, разом із б-кою Баворовських, а також включених у її склад збірок Павликовських, Любомирських, Дідушицьких) було пере­міщено до Польщі за різними даними укр., польс. і амер. дослідників від 2298 до 2335 рукописів, 2198–2675 грамот (дипломів), 1800–2139 інкунабул і старо­друків, 2371–2390 гравюр і рисунків. Серед творів мистецтва вивезено бл. 40 од. ще зі старої, подарованої 1874 Львову колекції ма­йора австр. армії К. Кінеля, твори художників італ. шкіл. Із матеріалів були й такі, що без­посередньо стосуються укр. земель: збірки корон. і литов. прав та привілеїв, інвентарі земських маєтків і люстрації королів. староств, судові, цехові і маєткові акти міст, архіви магнат. родин, колекції львів. істориків. Серед збірок б-ки Баворовських пере­міщено найцін­ніші середньовічні рукописи («Chronica Polonorum» Вінцентія Кадлубека, статути Казимира Великого), неопубліковане на той час листува­н­ня Б. Хмельницького. Під час вій­ни зі збірок колиш. львів. О. втрачено бл. 240 карт і атласів; з них бл. половини нині містяться у Вроцлаві, зокрема й цін­ний атлас до середньовіч. історії Й. Лелевеля (Брюс­сель, 1850). У серед. липня 1944 з Кракова до Аделіна біля Золоториї в Нижній Сілезії пере­везено 181 скриню зі збірками, де їх частково пограбували. У листопаді 1945 скрині пере­правлено до Нац. б-ки у Варшаві. Спочатку пере­важала думка від­новити ін­ституцію в Кракові. На­прикінці червня 1946 за сприя­н­ня польс. комуніста Є. Борейші (1939–40 був дир. О.) ухвалено роз­містити її у Вроцлаві, де після вій­ни оселилося багато польс. мешканців Львова.

За роз­порядже­н­ням Й. Сталіна та погодже­н­ням глави уряду УРСР М. Хрущова з президентом польс. Кра­йової нац. ради Б. Бєрутом вирішено пере­дати «в дар польському народові» польс. культурні цін­ності. Тодіш. дир. Львів. філії б-ки АН УРСР В. Щурату дано вказівку вилучити збірки О., за винятком тих, які були повʼязані з ви­вче­н­ням історії УРСР. 1946–47 до Польщі пере­дано 217 450 од., серед них 168 877 томів друків і часописів 19–20 ст., 41 505 старо­друків і 7068 рукописів. Першим дир. Нац. закладу ім. Ос­солінських у Вроцлаві став А. Кнот, там зна­йшли роботу колишні працівники львів. О. 1953 бібліотека й видавництво Нац. закладу ім. Ос­солінських уві­йшли до складу Польс. АН як дві окремі ін­ституції, а Музей ім. Любомирських було знову ліквідовано. 1987 Львів. наук. бібліотека ім. В. Стефаника УРСР пере­дала Нац. закладу ім. Ос­солінських у Вроцлаві ще 2450 книжок (пере­важно з колишніх ви­дань О.). Пізніше Польща неодноразово зверталася до України з новими ревіндикацій. вимогами про поверне­н­ня всіх фондів колиш. О. 2003 Нац. закладом ім. Ос­солінських у Вроцлаві та Львів. наук. б-кою України ім. В. Стефаника під­писано кілька угод про різні форми спів­праці. Некритич. від­бір матеріалів для пере­дачі їх польс. стороні спричинив роз­комплектува­н­ня де­яких ціліс. комплексів документів львів. О.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю