Оссолінеум

ОССОЛІНЕ́УМ  — культурно-наукова інституція. Ін. назви: Нац. заклад ім. Оссолінських, Інститут ім. Оссолінських. Фундацій. акт щодо заснування інституції під назвою «Ustanowienie familijne Biblioteki Publicznej pod imienem Ossolińskich we Lwowie», був поданий бібліофілом, колекціонером Ю.-М. Оссолінським австр. цісареві Францу І у жовтні 1816, а апробований декретом Надвір. канцелярії у травні 1817 та підписаний у наступ. місяці. За задумом фундатора, установа мала складатися з колекцій книг, рукописів, нумізматики, музей. збірок, подарованих Оссолінськими, та земел. маєтків, призначених на її утримання. При ній мала діяти друкарня, видаватися влас. наук. часопис. Основою первіс. книгозбірні Ю.-М. Оссолін­ського, сформованої ще у Відні, була родинна бібліотека Оссолінсь­ких; дублети з б-ки колекціонера Т. Чацького; частина книгозбірні Г. Юшинського; збірка каштеляна Е. Куропатницького. Дослідниця В. Яблонська наводить численні випадки здобування Ю.-М. Ос­солінським книжк. і рукопис. старожитностей не лише на аукціонах та після ліквідованих монастирів, але і з діючих б-к, — шляхом позичання та неповернення книжок. Такими самими методами діяв і його представник С. Лінде. Для потреб О. уповноважений Ю.-М. Оссолінського — Ю. Бонковський — 1816 задешево купив будівлі спаленого монастиря та костелу св. Аґнеси сестер кармеліток взутих (нереформованих), побудованого 1677 у стилі бароко побл. г. Шембека (Вроновських).

1823 Ю.-М. Оссолінський підписав угоду з князем Г. Любомирським, за якою частина майбут. садиби О. мала бути пристосована під Музей ім. Любомирських. Їхні колекції складалися з творів живопису, мініатюр, скульптури, зброї та рисунків давніх майстрів, зокрема й А. Дюрера й Рембрандта. Любомирські стали спадк. літ. кураторами О. Для пристосування напівзруйнованих монастир. будівель під О. був замовлений проект у віден. архітектора італ. походження П. Нобіле. Виконаний проект виявився малопристосованим до львів. умов, але його ідею використав архітектор Ю. Бем. Перебудова тривала коштом жертводавців і з податків місц. жит., частково завдяки винайму приміщень установи. 1828 під керівництвом інж. Ф. Трешера і Лєснера інтенсифікувалися малярні роботи. Оздоблення виконували на чолі з Ф. Бауманом (ліпнина: орли з розпростертими крилами над аркадами, карнизи, капітелі колон у колиш. книгосховищі). Після вступу 1830 Ю. Бема у ряди повстанців темпи будівництва значно сповільнилися. 1837 новим кер. будови став нач. Львів. буд. дирекції Й. Зальцман. Деякі плани виготовили працівники цієї дирекції Ю. Ґлоґовський і Й. Маркль. У 1840-х рр. перебудову приміщень було завершено. Ю.-М. Ос­солінський помер 1826 у Відні, а саме відкриття установи відбулося 1827, коли завершено перевезення збірок до Львова. За заповітом власника, бібліотека була довічно подарована Львову, а 1832 вона стала доступною громадськості. 1829 при ній почала працювати друкарня.

Першим кустошем установи був проф. Львів. університету М. Михалевич. Серед редакційно-видавн. праць особливе значення мало перевидання словника польс. мови С. Лінде за співпраці І. Вагилевича, К. Шайнохи й ін. та видання наук. часопису «Wiadomości o dziełach uczo­nych». Друкували розвідки з історії польс. письменства, підручники, популярну літературу. 1827 збірки О. нараховували 25 402 друки, 708 рукописів, 133 карти й атласи, 551 медаль, 1445 гравюр і рисунків, 962 олійні полотна. Поступово О. ставав знач. осередком науки та культури, збагачувався новими колекціями. 1828–48, окрім Г. Любомирського, жертводавцями стали В. Баліцький, Ю. Дзєрж­ковський, Ю. Камінський, А. Росцішевський, Ф. Сярчинський, С. Вроновський і діячі укр. культури В. Компаневич, М. Гриневецький, М. Гарасевич. Наприкінці 1840-х рр. кустош Я. Шляхтовський за підтримки О. Батовсь­кого, А. Бєльовського, І. Вагилевича розпочав інвентаризацію рукописів. За звітом 1851 в б-ці О. було 1100 рукописів, 140 дипломів і 2155 автографів. Рукописні збірки поповнювали за рахунок дарів: рукописи й дипломи від Л. Жевуського (1860), архів річиц. староства від Е. Фредра (1872), дипломи з перевор. збірок Є. Любомирського (1873), залишки дубен. архіву Любомирських (1874), епістолярна спадщина А. Бєльовського (1878), збірки А. Шнайдера (1880), матеріали про скасування панщини в Галичині від М. Країнського (1883), виписки з архівів і б-к Л. Набєляка (1884), родинні папери Стадницьких і Мнішків (1898–99), рукописи, що стосуються Поділля й Волині, від Я. Залеської (1898–1904), автографи Ю. Словацького від А. Малецького (1900–01), красічин. архів Сапіг (1910) та ін. 1896–97 надійшла частина архіву Мнішків, а також автографи А. Міцкевича від отців воскресенців у Римі. 1900 збірки О. складали 107 тис. книг та 4533 рукописи. З історією львів. О. по­в’язана діяльність кількох поколінь адміністраторів і вчених. До старшого належали директори закладу Ф. Сярчинський, К. Слотвінський, А. Клодзінський, А. Бєльовський, В. Кентшинський, історик літ-ри В. Брухнальський, публіцист В. Белза, кустош Музею ім. Любомирських Б. Губринович. Молодше покоління представляли куратор закладу князь А. Любомирський, історик літ-ри Ю. Клейнер, письменник і етнограф А. Фішер, дир. закладу в міжвоєн. час Л. Бернацький, літературознавець С. Лемпіцький та ін. Серед найвідоміших дослідників фондів О. були А. Брюкнер, О.-М. Бальцер, Л. Кубаля, Т. Войцеховський, Ш. Аскеназі, К. Гартлєб, Г. Біґеляйзен, Ф. Бостель, М. Балабан, К.-Ю. Бадецький, А. Петрушевич, В. Перетц, І. Франко, М. Грушевський та ін. чл. НТШ. До б-ки увійшли цінні фонди скасованих греко-катол. монастирів, вона також отримувала обо­в’язк. примірник місц. друку. Після поч. 2-ї світової вій­ни і нападу Німеччини на Польщу з вересня 1939 кількість дарів і депозитів до О. збільшилася. Особливо цінним серед них був автограф «Пана Тадеуша» А. Міцкевича, портрет молодої людини роботи Рембрандта. Книжк. й мист. депозити продовжували надходити до установи й після вступу більшов. військ до Львова.

30 січня 1940 на базі 6-ти найбільших б-к Львова (О., НТШ, Баворовських, Нар. дому, Євр. конфес. громади, «Студіону») та кількох десятків менших книгозбірень було організовано Львів. філію б-ки АН УРСР (нині Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника). Безпосередньо від О. до її фондів перейшло бл. 450 тис. од. збірок. Музей ім. Любомирських було ліквідовано, а з його збірок до ін. львів. музеїв передано бл. 19 тис. експонатів. У приміщеннях колиш. О. залишилися збірки рисунків, графіки та світлин, а також підручна бібліотека Музею ім. Любомирських, що стали основою відділу мистецтва Львів. філії б-ки АН УРСР (кер. Т. Маньковсь­кий). Після окупації міста Німеччиною у серпні 1941 за сприяння нової влади конфісковано та вивезено на тер. Польщі найціннішу колекцію з колиш. Музею ім. Любомирських — 25 рисунків нім. художника А. Дюрера, що й досі не повернуті до Львова. Наприкінці березня 1944 нелегально до Кракова передано «Портрет старого» А. Дюрера. Саме тоді потрапили нелегально до Польщі й роботи Рембрандта та ін. зх.-європ. художників (нині зберігаються у м. Вроцлав, Польща). 18 березня і 1 квітня 1944 з колиш. б-ки О. (очевидно, разом із б-кою Баворовських, а також включених у її склад збірок Павликовських, Любомирських, Дідушицьких) було переміщено до Польщі за різними даними укр., польс. і амер. дослідників від 2298 до 2335 рукописів, 2198–2675 грамот (дипломів), 1800–2139 інкунабул і стародруків, 2371–2390 гравюр і рисунків. Серед творів мистецтва вивезено бл. 40 од. ще зі старої, подарованої 1874 Львову колекції майора австр. армії К. Кінеля, твори художників італ. шкіл. Із матеріалів були й такі, що безпосередньо стосуються укр. земель: збірки корон. і литов. прав та привілеїв, інвентарі земських маєтків і люстрації королів. староств, судові, цехові і маєткові акти міст, архіви магнат. родин, колекції львів. істориків. Серед збірок б-ки Баворовських переміщено найцінніші середньовічні рукописи («Chronica Polonorum» Вінцентія Кадлубека, статути Казимира Великого), неопубліковане на той час листування Б. Хмельницького. Під час вій­ни зі збірок колиш. львів. О. втрачено бл. 240 карт і атласів; з них бл. половини нині містяться у Вроцлаві, зокрема й цінний атлас до середньовіч. історії Й. Лелевеля (Брюссель, 1850). У серед. липня 1944 з Кракова до Аделіна біля Золоториї в Нижній Сілезії перевезено 181 скриню зі збірками, де їх частково пограбували. У листопаді 1945 скрині переправлено до Нац. б-ки у Варшаві. Спочатку переважала думка відновити інституцію в Кракові. Наприкінці червня 1946 за сприяння польс. комуніста Є. Борейші (1939–40 був дир. О.) ухвалено розмістити її у Вроцлаві, де після вій­ни оселилося багато польс. мешканців Львова.

За розпорядженням Й. Сталіна та погодженням глави уряду УРСР М. Хрущова з президентом польс. Крайової нац. ради Б. Бєрутом вирішено передати «в дар польському народові» польс. культурні цінності. Тодіш. дир. Львів. філії б-ки АН УРСР В. Щурату дано вказівку вилучити збірки О., за винятком тих, які були пов’язані з вивченням історії УРСР. 1946–47 до Польщі передано 217 450 од., серед них 168 877 томів друків і часописів 19–20 ст., 41 505 стародруків і 7068 рукописів. Першим дир. Нац. закладу ім. Оссолінських у Вроцлаві став А. Кнот, там знайшли роботу колишні працівники львів. О. 1953 бібліотека й видавництво Нац. закладу ім. Оссолінських увійшли до складу Польс. АН як дві окремі інституції, а Музей ім. Любомирських було знову ліквідовано. 1987 Львів. наук. бібліотека ім. В. Стефаника УРСР передала Нац. закладу ім. Оссолінських у Вроцлаві ще 2450 книжок (переважно з колишніх видань О.). Пізніше Польща неодноразово зверталася до України з новими ревіндикацій. вимогами про повернення всіх фондів колиш. О. 2003 Нац. закладом ім. Оссолінських у Вроцлаві та Львів. наук. б-кою України ім. В. Стефаника підписано кілька угод про різні форми співпраці. Некритич. відбір матеріалів для передачі їх польс. стороні спричинив розкомплектування де­яких ціліс. комплексів документів львів. О.

Рекомендована література

1. A. Fischer. Zakład Narodowy imienia Ossolińskich (Ossolineum). Lwów, 1917;
   Google Scholar Internet
2. M. Gębarowicz, K. Tyszkowski. Zakład Na­rodowy imienia Ossolińskich we Lwowie. Lwów, 1926;
   Google Scholar Internet
3. W. Jankowerny, J. Okopień. Zawsze pod kopułą. 150 lat Ossolineum. Wrocław, 1967;
   Google Scholar Internet
4. W. Jabłońska. Józef Mak­symilian Ossoliński — szkic biograficzny. Wrocław, 1967;
   Google Scholar Internet
5. K. Heintsch. Przewodnik po Bibliotece Zakładu Narodowego im. Os­solińskich Polskiej Akademii Nauk we Wroc­ławiu. Wrocław; Warszawa; Kraków, 1967;
   Google Scholar Internet
6. M. Matwijów. Walka o lwowskie dobra kul­tury w latach 1945–1948. Wrocław, 1996;
   Google Scholar Internet
7. P. Kennedy-Grimsted. Trophies of War and Empire. Cambridge, 2001;
   Google Scholar Internet
8. M. Matwijów. Zakład Narodowy imienia Ossolińskich w latach 1939–1946. Wrocław, 2003;
   Google Scholar Internet
9. Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника: переміщення і втрати фондів. Т. 1. (1939–1945): Зб. док. і мат. Л., 2010;
   Google Scholar Internet
10. Т. 2. (1946 - березень 1953): Зб. док. і мат. Л., 2019.
    Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю