Островський Станіслав-Казимир

Прізвище, ім'я, по-батькові:: Островський Станіслав-Казимир
Діяльність:: скульптор
Дата народження:: 8 трав. 1879
Дата смерті:: 13 трав. 1947

ОСТРО́ВСЬКИЙ Станіслав-Казимир (08. 05. 1879, Варшава — 13. 05. 1947, м. Нью-Йорк, США) — скульптор. Син скульптора К.-В. Островського (від 1880 після смерті батька його виховував у Львові дід Юзеф). 1894–95 вчився у львів. Худож.-пром. школі на відділ. рисунків, моделювання і декор. живопису, 1895–97 і 1899–1900 — у Краків. АМ (Польща) у А. Дауна і К. Лящки, 1898–99 — у Римі та Флоренції в майстерні А. Рівальто (мав стипендії від львів. магістрату та Край. виділу). У Львові в 1899 виставив перші твори — погруддя і портретні плакетки своїх друзів, письменників молодої генерації: Ю. Германа (1898), С. Баронча (обидва — гіпс), К. Пшерви-Тетмаєра (бронза; обидва — 1899). У 1900–01 працював у Варшаві, створюючи численні портрети місц. художників і літераторів, серед яких — перший з портретів нареченої Броніслави, вирізьбл. у досконалій техніці зі стилізацією в дусі італ. ренесансу (бронза). Від 1902 — знову у Львові. У цьому ж році організував першу персон. виставку, де представив 13 погрудь і портрет. медальйонів (у тонов. під бронзу гіпсі), серед яких — твори у стилі сецесії: голови «Декадент» і «Іуда», портрет львів. журналіста З. Василевського. 1903 викладав скульптуру в приват. школі С. Батовського-Качора. З виконаних у цьому році робіт вирізняється портрет худож. критика А. Цибульського (настрій зосередженості втілено близькими до живопису засобами — поораною рефлексами світла поверхнею й поліхромією гіпсу помаранчево-брунат. фарбами). Створені ним 1903–06 численні портрети львів. письменників, художників і вчених визначаються тонкою фіксацією різних псих. станів. О. надає перевагу прийомам асиметрії та вертикалізму в композиції, прагне виразності контура, що створює ліній. силует, і водночас тяжіє до тектонічності цілого об’єму. Вплив скульптур О. Родена в них поєднувався з рисами сецесії та символізму, а також з елементами раннього експресіонізму. У березні 1904 експонував погруддя Г. Кунзека і Я. Антоневича-Болоза на львів. виставці об’єдн. «Група Чотирьох» (крім О., до неї входили І. Труш, Р. Братковський і З. Чвіклінський). Навесні 1905 низку портретів продемонстрував у салоні Львів. товариства прихильників пласт. мистецтв у залі, оздобленому бучац. килимами, на тлі яких білі, чорні, зелені та бронзові маси скульптур здавалися абстракт. силуетами. Серед них — погруддя «Зомління» (портрет дружини), м’яко, з акцентуванням контурів модельовані ін. гіпсові погруддя жінок — Ю. Пеньковської, К. Загурської, скульпторки Р. Мондшейн (усі — 1905). Вертикалізм постатей і композиц. скорочення, афектація руху, різкі заглиблення й виступи поверхні, ефекти світлотіні, різнокольор. поліхромія — ці художні прийоми характеризували датовані 1904–05 погруддя лікаря Е. Бернацького, географа Е. Ромера, поетів Б. Длугошовського, Т. Міцінського і Я. Каспровича, літератора Л. Ґермана. Оригінальністю композиції вирізнявся також портрет Ф. Шопена у бронз. рельєфі. 2-а персон. виставка митця у Львові відбулася восени 1905 — на поч. 1906. Серед експонованих портретів з гостро, часом гротескно виявленими люд. характерами видатне місце займало тоноване чорно-зеленими фарбами погруддя мист. критика та філософа С. Вомелі, що свідчило про перехід від сецесії до експресіонізму. У цей період займався також монум. пластикою. 1903–04 створив конкурс. проект фонтану Богородиці, що відзнач. 1-ю премією (постамент статуї мав форму плавно витягнутого догори обеліска, увінчаного стиліз. короною з лілій; у формі цієї квітки створено й вод. басейн), проте через «декадентський» сецесій. стиль не був реалізований. 1904 отримав підтримку конкурс. проект О. — надгробок на могилі історика польс. літ-ри П. Хмельовського (встановлено 1905 на Личаків. цвинтарі). Оригінальність твору — у контрастах форм, барв і фактур: суворий у своїй пірамід. формі постамент з порфірового теребовлян. каменю з гладкою поверхнею та зігнута, лаконічно трактована широкими площинами, вирізьбл. з м’якого білого пісковику фігура плакальниці, що лежить на ньому обличчям вниз. Цей сецесійно-«роденівський» за стилістикою пам’ятник нині постраждав від часу: втрачено колорист. ефекти та деякі деталі — імпресіоністично виконаний бронз. портрет. медальйон та факел у руках плакальниці. Не зберігся й бронз. горельєф П. Хмельовського авторства О. (1906) в інтер’єрі львів. костелу св. Миколая. 1906 скульптор переїхав до Мюнхена, а згодом до Парижа. Від 1913 працював у Варшаві над численними станк. і монум. скульптурами (зокрема, пам’ятник Невідомому солдату, 1925). Для Львова митець виконав моделі пам’ятників — королю Владиславу ІІ (1909–10) та Я. Каспровичу (1930), що не були затверджені громад. спонсорами. Однак львів. модель пам’ятника Владиславу ІІ реалізовано 1939 на Всесвіт. виставці у Нью-Йорку. 1940 цей монумент встановлено в Центр. парку Нью-Йорка і урочисто відкрито 1945. Твори О. зберігаються у Львів. галереї мистецтв, колекціях Польщі та Франції.