Гордійчук Ігор Володимирович

ГОРДІЙЧУ́К Ігор Володимирович (12. 11. 1972, с. Залізниця Корецького, нині Рівненського р-ну Рівненської обл.) — військовий діяч. Генерал-майор (від 2016). Герой України (2014). Орден Бог­дана Хмельницького 3-го (2014) та 2-го (2014) ступенів. На­вчався в Омському вищому танковому інженерному училищі (РФ, 1989—91), закінчив танковий факультет Київського ін­ституту сухопутних військ (1994) і факультет під­готовки офіцерів оперативно-тактичного рівня Національної академії оборони України в Києві (2002). Після проходже­н­ня 4-місячних курсів у Канаді склав необхідний мінімум з англійської мови для військовослужбовців за стандартом STANAG 6001 (2008), також удосконалював військові зна­н­ня в Коледжі сухопутних військ Збройних сил США в м-ку Карлайл (шт. Пенсильванія, 2008—09). У 1994 свою карʼєру в Збройних силах України лейтенант Ігор Гордійчук починав у 161-й окремій механізованій бригаді в м. Ізяслав (нині Шепетівського р-ну Хмельницької обл.) на посаді командира роз­відувального взводу механізованої бригади. Потім — командир механізованого взводу, механізованої роти, за­ступник командира механізованого баталь­йону. Зва­н­ня капітана він отримав до­строково, а не­вдовзі став командиром окремого танкового баталь­йону, танкового лінійного баталь­йону. 2002 ма­йора Ігоря Гордійчука при­значили за­ступником командира танкового полку. 2003—08 — командир 8-го окремого полку спеціального при­значе­н­ня (2004 пере­дис­локований з Ізяслава до Хмельницького). 2009 продовжив службу в Головному управлін­ні роз­відки Міністерства оборони України. Від травня до грудня 2010 був у службовому від­ряджен­ні у складі між­народного контингенту в Афгані­стані. 2011—13 — перший за­ступник начальника Академії сухопутних військ імені геть­мана П. Сагайдачного у Львові. Від­тоді знову служив у Києві. У квітні 2014 був при­значений на посаду начальника центру оперативного керівництва—за­ступника начальника Головного командного центру Збройних сил України. Від травня — у зоні бо­йових дій на Сході України, де у складі оперативної групи спочатку здійснював пере­важно роз­відувально-інформаційну діяльність. На­прикінці липня — на початку серпня сформував групу добровольців для проведе­н­ня диверсійно-роз­відувальної роботи в тилу противника. Група складалася із 3-х взводів — «Луганськ», «Харків» та «Крим» — і формально знаходилася у складі 42-го баталь­йону територіальної оборони, але по факту була під­порядкована командуван­ню штабу антитерористичної операції. Особисто керував групою роз­відників-добровольців, що захопила 12 серпня курган Савур-могила. Після 12-ти діб оборони цієї висоти Ігор Гордійчук від­дав наказ про від­ступ. Група ночами про­йшла ворожими тилами близько 60 км та при­єд­налася до українських військ під с. Многопі­л­ля Амвросіївського (нині Донецького) р-ну. 29 серпня бійці полковника Ігоря Гордійчука разом із рештою оточених українських сил пішли на прорив, під час якого він отримав осколкове поране­н­ня. Того ж дня його (у не­притомному стані) та ще кількох українських воїнів захопили в полон російські десантники. Полонених забрали, а його залишили, заборонивши надавати допомогу. Однак він вижив. Через 2 дні після поране­н­ня при виході з Іловайського котла Ігоря Гордійчука доправили в Дні­пропетровську лікарню імені І. Мечникова (нині Дні­про), потім рятували в Київському військовому та Львівському шпиталях. Два місяці він боровся за життя, пере­ніс кілька операцій, однак не міг рухатися, був частково паралізований. Від початку лютого 2015 пере­бував на реабілітації у Військово-медичному центрі Збройних сил США імені В. Ріда. У цей час був при­значений начальником Київського військового ліцею імені Івана Богуна (без­посередньо до викона­н­ня посадових обовʼязків при­ступив 26 квітня 2016). Від 6 листопада 2023 — за­ступник начальника Національного університету оборони України. Почесний громадянин Хмельницького (2017) та Ізяслава (2022).

Завантажити статтю