КОЗА́К Євген Теодорович (22. 04. 1907, Львів — 27. 12. 1988, там само) — композитор, хоровий диригент, педагог, музично-громадський діяч. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1957). Член СКУ. Закінчив Львівську консерваторію Польського музичного товариства (1932, клас вокалу; 1938, клас хорового диригува­н­ня; історико-теоретичні дисципліни і композицію ви­вчав у В. Барвінського). 1939 — диригент хору, 1939–41 та 1945–51 — музичний редактор Львівського радіо. 1951–55 — викладач Львівського музичного училища, 1956–59 — завідувач кафедри музики й спів­ів Львівського педагогічного ін­ституту. Від 1959 — у Львівській консерваторії: 1961–71 — проректор, 1971–75 — завідувач кафедри теорії музики і композиції. Голова Львівського музично-хорового товариства (1960–70). Композиторське обдарова­н­ня особливо яскраво виявилося у хоровому жанрі. Для К. характерне по­єд­на­н­ня фольклорних традицій із набутками професійної творчості. Автор обробок пісень на слова Т. Шевченка для мішаного, жіночого та чоловічого хорів («Думи мої, думи мої», «Якби мені черевики»; обидві — 1961; «Реве та стогне Дніпр широкий», «По діброві вітер виє», «Ой одна я, одна», «Ой три шляхи широкії», «Садок вишневий коло хати»; усі — 1964), хорових творів («Утоптала стежечку» і «Тарасу Шевченку»; обидва — 1970). Низка творів К. записана на грамплатівки. Видав збірку «Песни для смешан­ного хора без со­провождения» (Москва, 1956), «Українські народні пісні без су­проводу» (1958), «Ви­брані хорові твори» (1960; обидві — Київ), «Гомін Верховини: Гуцульські, лемківські, бойківські та закарпатські народні пісні в обробці для мішаного та жіночого хорів» (Л., 1962), «Хорові твори» (К., 1967; 1970).