Барвінський Василь Олександрович

БАРВІ́НСЬКИЙ Василь Олександрович (крипт. — В. Б.; 20. 02. 1888, Тернопіль — 09. 06. 1963, Львів) — композитор, піаніст, музикознавець, педагог, громадський діяч. Син Олександра та Євгенії, брат Богдана та Олександра, батько Івана-Севастяна Барвінських. Доктор мистецтвознавства (1940), почес. д-р Укр. університету у Празі (1938). Закін. Муз. школу К. Мікулі у Львові (кл. фортепіано, 1905); 1905–06 навч. у Львів. консерваторії (кл. фортепіано В. Курца) і одночасно на юрид. факультеті Львів. університету. Від 1907 продовжив муз. освіту в Карловому університеті (Прага). Закін. Празьку консерваторію (1911, кл. фортепіано І. Гольфельда; 1914, кл. композиції В. Новака). 1911–14 працював у Празі. Перші автор. концерти: Прага (1913), Львів (1914). У 1915–39 — викладач, від 1916 — директор і проф. Вищого муз. інституту (Львів), водночас (1922– 28) викладав теор. дисципліни в Муз. інституті А. Нементовської. Був чл. правління товариства «Боян» (Львів, 1921, 1924–25); одним з організаторів і чл. правління (1934), головою Спілки укр. профес. музикантів (1936–39); чл. Муз. товариства ім. М. Лисенка. 1932–39 — у складі творчо-концерт. групи «Богема». Виховав кілька поколінь музикантів, фундатор Львів. фортепіан. школи. Організатор муз. життя Львова, чл. редколегії ж. «Українська музика». У 20-х рр. разом з Г. Крушельницькою, М. Менцинським, О. Любич-Парахоняк, Р. Любинецьким (з яким 1923 гастролював у Чехо-Словаччині), віолончелістом Б. Бережницьким (1928 виступав з ним у власних автор. концертах у Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську) здійснив гастрольну подорож по Зх. Україні. 1939 Б. — депутат Нар. зборів Зх. України. 1939–41, 1944–48 — директор і проф. Львів. консерваторії; 1942–44 — директор муз. шкіл з українською мовою навч. 1939–41 — голова Львів. оргкомітету, 1944–48 — голова Львів. відділ. і чл. правління СКУ. 1940 — депутат Львів. обл. ради депутатів трудящих. Навесні 1940 брав участь у роботі з’їзду композиторів СРСР у Києві. 29 січня 1948 заарешт., був висланий разом з дружиною на 10 р. у мордов. табори. 1958 повернувся до Львова. Намагався відтворити рукописи своїх творів, знищених КДБ під час арешту. Реабіліт. 1964 (посмертно). Б. — засн. камерно-інструмент. жанру в Україні (2 фортепіанних тріо, 1911; секстет для фортепіано, 2-х скрипок, альта, віолончелі, контрабаса, 1915; 2 струнні квартети, 1912, 1935). У ГУЛАГу в 1950-і рр. написав фортепіанні квінтет і концерт для віолончелі з фортепіано. Першим в Україні запровадив у фортепіан. жанр риси імпресіонізму (8 прелюдій, 1908) та сонористики («Жаб’ячий вальс», 1910). Ін. фортепіанні твори: «Соната» (1910), «Пісня. Серенада. Імпровізація» (1911), цикл «Любов» (1914; у 3-х ч.), «Українська сюїта» (1915). Шість мініатюр на укр. нар. теми (1920) були першими укр. творами, опубл. у віден. «Universal-Edition» і в Токіо. 20 дит. п’єс на теми укр. нар. пісень (зб. «Наше сонечко грає на фортепіані», 1935) стали основою навч. гри на цьому інструменті. 1935 видані також «Збірка українських народних пісень» і «Збірка українських колядок і щедрівок» для фортепіано. 1993 віднайдений Концерт для фортепіано з оркестром (1917–37), який вважався безповоротно втраченим.

Своєрідність лірич. почерку Б. виявилася у солоспівах із фортепіано й оркестром до текстів І. Франка, Т. Шевченка, Б. Лепкого, П. Куліша, О. Кониського та ін., в обробках нар. пісень, також хорових (напр., «Уже сонечко закотилось» для мішаного хору). До творів великої форми належать «Українська рапсодія» для оркестру (1911) та вокал.-симф. твори: «Українське весілля» у 2-х ч. (1914), кантати «Заповіт» на слова Т. Шевченка та «Урочиста кантата на честь митрополита Андрея Шептицького» на слова В. Маслова (1917), «Наша пісня, наша туга», на слова С. Черкасенка (1933). Основні риси стилю Б. — камерність, ліричність, поліфонічність. Він створив економний і доцільний почерк, виходячи з укр. нар. музики. Звідси тип мелодики — діатонічна ладова опора й зумовленість гармонії поліфоніч. сплетенням мелодич. ліній у прозорій фактурі. Чутливість до витонченого колориту є нац. перевтіленням імпресіонізму. Нар. пісня зумовила й принципи розвитку — варіаційність та імпровізаційність, метричну й ритмічну змінність у межах мініатюр. форм, відточеність деталей і чіткість структури з безпосередністю висловлювання. Чималою є й муз.-публіцист. спадщина Б., перейнята пафосом захисту нац. муз. культури українського народу (статті про Б. Бартока, М. Лисенка, В. Косенка, С. Людкевича та ін., надруковані в ж. «Боян», «Українська музика», «Радянська музика», «Мистецтво», в «Українській загальній енциклопедії», укр., рос. і польс. газетах). У грудні 1994 у Львові проведено муз. конкурс ім. В. Барвінського.

Рекомендована література

1. Витвицький В. Василь Барвінський у моїх спогадах // Сучасність. 1965. № 2;
   Google Scholar Internet
2. Павлишин С. Василь Олександрович Барвінський // Укр. музикознавство. Вип. 3. К., 1968;
   Google Scholar Internet
3. Бернандт Г. Б., Ямпольский И. М. Кто писал о музыке: Биобиблиогр. слов. Т. 1. Москва, 1971;
   Google Scholar Internet
4. Рудницький А. Про музику і музик. Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1980;
   Google Scholar Internet
5. Бєляєв В. Таємниці родини Барвінських // Прапор. 1981. № 9;
   Google Scholar Internet
6. Павлишин С. Был всегда искренен и чист // Сов. музыка. 1988. № 8;
   Google Scholar Internet
7. Її ж. Недоспівана пісня // Україна. 1988. № 50;
   Google Scholar Internet
8. ЇЇ ж. Василь Барвінський. К., 1990;
   Google Scholar Internet
9. Кучер М. Півтора року з В. Барвінським (в «Дубравлагу», 1956– 1958) // Україна. 1990. № 31;
   Google Scholar Internet
10. Сага роду Барвінських: Рід Барвінських в історії культури // Вісн. НТШ. 1993. № 6–7;
    Google Scholar Internet
11. 1994. № 10–12;
    Google Scholar Internet
12. Останній лист композитора // Дзвін. 1996. № 3;
    Google Scholar Internet
13. Культурне життя в Україні (західні землі): Зб. док. і мат. Т. 1. 1995;
    Google Scholar Internet
14. Т. 2. 1996;
    Google Scholar Internet
15. Шкраб’юк П. Попід Золоті ворота. Л., 1997;
    Google Scholar Internet
16. Василь Барвінський (1888–1963) // Наше життя. 1998. № 12;
    Google Scholar Internet
17. Василь Барвінський. Статті та матеріали: Зб. Дрогобич, 2000.
    Google Scholar Internet

Завантажити статтю