Козоріс Михайло Кирович

Визначення і загальна характеристика

КОЗО́РІС Михайло Кирович (крипт. — К. М.; 02. 03. 1882, м. Калуш, нині Івано-Фр. обл. — 09. 10, за ін. даними — 03. 11. 1937, ур­очище Сандормох побл. м. Медвежʼєгорськ, Карелія, РФ) — громадсько-політичний діяч, прозаїк. Брат М. Бариляк. Член літ.-громад. організації письмен­ників «Західня Україна» (1925). Закін. правн. факультет Львів. університету (1912). Працював у адвокат. канцеляріях Калуша. Із приходом у Галичину рос. військ, 1914 заарешт. як «ав­строфіл» і вивезений у Томську губ. (Росія). У червні 1917 повернувся в Україну, працював у Він­ниці секр. земел. управи і викл. нім. мови в гімназії. У квітні–листопаді 1918 увʼязн. за наказом уряду Української Держави. Після звільне­н­ня брав активну участь у роз­будові ЗУНР: навесні 1919 при­знач. повіт. комісаром у м-ку Делятин (нині смт На­двірнян. р-ну), згодом — у м. Косів (обидва — нині Івано-Фр. обл.). У складі УГА пере­йшов на Над­дні­прян. Україну, на поч. 1920 вступив до КП(б)У, працював у ред. г. «Червоний стрілець», «Галицький комуніст», «Комуніст Прикарпа­т­тя». У липні того ж року брав участь у поході Червоної армії в Галичину, у Тернополі при­знач. чл. Галревкому, від­повід­ав за конфіскацію поміщиц. і церк. земель. Після звинуваче­н­ня у звʼязках із В. Вин­ниченком виключ. із партії. До 1924 в м. Умань (нині Черкас. обл.) працював у ред. г. «Вісті Уманьщини», лектором на політ. курсах, дир. с.-г. школи. Від 1924 — у Києві: слідчий при губерн. суді, 1926–27 — секр. губвиконкому, 1927–30 — секр. уповноваженого укр. науки. Від 1931 — науковий спів­робітник Комісії ВУАН з історії Зх. України. Як письмен­ник дебютував 1907 новелою «Купували образи». Більшість його творів, зокрема й зб. новел «Дві сили» (1927), — про життя народу Зх. України, що знемагав під іноз. гнітом. Романи «Чорногора говорить» (1931) — про станове роз­шарува­н­ня у гуцул. селі, «Голуба кров» (1932, ч. 1) — про галиц. інтелігенцію в Австро-Угор. імперії. Повісті «Село встає» (1929) і «Степ» (1931) присвяч. становлен­ню нового ладу в Рад. Україні. Написав пʼєси для дітей «Дитяче свято», «Тарас-дитина» (обидві — 1914), кн. публіцистики «Панський терор на Західній Україні» (1932), літературо­знав. дослідж. «Соціальні моменти в творчості В. Стефаника» (1932) та «Марко Черемшина» («Літературна газета», 1932, 12 червня). Залишив спогади «Моя зу­стріч з Іваном Франком» (1930). 5 лютого 1933 заарешт., за звинуваче­н­нями у націоналізмі (зокрема за роман «Голуба кров») та звʼязках з УВО засудж. до 5-ти р. по­збавле­н­ня волі, 1937 — до роз­стрілу. Реабіліт. 1959.

Літ.: Арсенич П., Козовик І. До характеристики творчого шляху М. К. Козоріса // РЛ. 1971. № 11; Арсенич П. Памʼяті Михайла Козоріса // Жовтень. 1982. № 4; Рубльов О. С. Михайло Козоріс: Доля інтелігента // Укр. археогр. щоріч. Вип. 2. К., 1993.

П. І. Арсенич

Завантажити статтю