КОКО́ВСЬКИЙ Франц Михайлович (псевд. і крипт.: Бог­дан Левченко, Франц Кок, Франц Михайлів, Елепідон, К. Ф.; 17. 03. 1885, м. Бережани, нині Терноп. обл. — 09. 09. 1940, Тернопіль) — письмен­ник, драматург, літературний критик, пере­кладач, етно­граф, право­знавець. Доктор права (1923). Закін. Бережан. гімназію (1906), навч. на філос. факультеті Львів. університету, але 1907 за участь у студент. демонстрації проти полонізац. політики від­рахований. Продовжив навч. на правн. ф-тах університетів м. Ґрац (Австрія) та Чернівців, диплом отримав 1911 у Львів. університеті. До 1914 — пом. адвоката у містах Бережани та Під­гайці (нині Терноп. обл.). У роки ЗУНР очолював комісаріат м-ка Козова (нині смт Терноп. обл.). 1921–25 — адвокат у Бережанах; 1925–28 — повіт. суддя у Під­гайцях; від 1928 — окруж. суддя у м. Сянок (Польща). Спів­засн. таєм. літ.-освіт. гуртка «Молода Україна». Один із засн. товариства «Лемківщина» та однойм. музею у м. Сянок (1930), спів­роб. г. «Лемко». 1934 за нац.-патріот. діяльність і під­тримку УНДО звільн. польс. владою з посади. Повернувся до Бережан, де був суд. радником, очолював філію товариства «Сільський господар», працював у проф­спілці. 1936 від­крив музей ім. А. Чайковського. Від вересня 1939 — реж. Львів. укр. драм. театру ім. І. Франка. У ніч на 24 грудня того ж року заарешт. органами НКВС, засудж. до 8-ми р. виправно-труд. таборів, помер у вʼязниці. Дебютував 1903 віршем «В хвилі роз­луки» у г. «Руслан». Член літ.-мист. обʼ­єдн. «Молода муза» (1906–14). Друкувався у г. «Громадський голос», «Буковина», «Новий час», ж. «Життя і зна­н­ня», «Рідна мова», «Рідна школа», «Дзвінок». Автор популяр. біо­графій, нарисів і літ.-крит. статей про укр. письмен­ників та громад. діячів, зокрема О. Авдиковича, Т. Бордуляка, Я. Веселовського, М. Коцюбинського, Б. Лепкого, О. Маковея, М. Міхновського, Т. Шевченка («Оповіданє про Тараса Шевченка», Чц., 1909). До 1914 пере­кладав для театру «Руська бесіда» пʼєси й лібрето опер нім. (Ґ. Гауптман­на), франц. (Е. Ро­стана, А. Бернштайна), італ., рос. (О. Пушкіна) авторів. Від 1930-х рр. ви­ступив як письмен­ник-реаліст, дотеп. оповід­ач. Опублікував низку праць з історії, мови, топоніміки і культури лемків («Східними межами Лемківщини», Л., 1936; «Памʼятки старовини на Лемківщині», «З лемківського говору», «Назви сіл у Сяніч­чині в 15 ст.», «Назви сіл Ліського повіту», «Старі церкви на Лемківщині», «Стара Лемківська колядка», «Історія села Карликове», «Писанки на Лемківщині», «Культурний рух на Лемківщині», «Домашній промисел і торгівля у лемків»; про боротьбу лемків за укр. державність у період ЗУНР («Лемківські республіки в 1918–1919 рр.» // «Історичний календар-альманах “Червоної калини” на 1935 рік», Л., 1934; «Із записника лемка», «Забуті могили», «Прелучанська міліція», «Листопадові дні в Полон­ній»). Послідовно об­стоював тезу про лемків як гілку українського народу.