КОВАЛЕ́НКО Іван Пантелі­йович (27. 01. 1887, м. Маріуполь, нині Донец. обл. — 11. 02. 1949, м. Сталінабад, нині Душанбе) — крає­знавець. 1905–07 навч. в Університеті св. Володимира у Києві, звідки від­рах. за участь у студент. заворуше­н­нях, 1912 закін. Харків. університет, 1916 — Моск. с.-г. ін­ститут. Працював у ботан. саду Харків. університету, вчителював у Москві, від 1916 — у Маріуполі. 1918 очолив Товариство ви­вче­н­ня місц. краю і сприя­н­ня роз­витку Маріуп. повіт. земського музею. 1920–34 — зав. Маріуп. музею крає­знавства. 1925–29 організував кілька етногр. екс­педицій у Приазовʼя та Крим, учасники яких тісно спів­працювали з науковцями НДІ порівнял. ви­вче­н­ня мов і літ-р Заходу і Сходу та Всеукр. асоц. сходо­знавства. 1926–27 створив заповід­ники Хомутів. степ, Камʼяні Могили, Білосарай. коса. Брав участь у роз­копках Маріуп. неоліт. могильника під керівництвом М. Макаренка (1930), роз­роблен­ні плану першої пʼятирічки для Маріуп. округи, спів­працював з Ін­ститутом проектува­н­ня міст у звʼязку з будівництвом металург. заводу «Азов­сталь». Делегат 2-ї Всесоюз. конф. крає­знавства (Москва, 1924), 1-ї Всеукр. крає­знав. конф. (Харків, 1925), 2-го Всесоюз. зʼ­їзду геологів (Київ, 1926). Член Всеукр. комітету охорони памʼяток старовини і культури, член-кореспондент Центр. бюро крає­знавства та ін. У 1930-х рр. звинувачений у надмір. захоплен­ні старовиною й ігноруван­ні здобутків рад. влади. Остерігаючись ре­пресій, ви­їхав до Москви, 1941 — до Серед. Азії. Працював у Таджиц. геол. упр., де 1944–47 створив геол. музей.