КЛІТИ́НА — елементарна структурно-функціональна одиниця всіх живих організмів, яка має власний метаболізм, здатна до само­стійного існува­н­ня, самовід­творе­н­ня і роз­витку. Клітини можуть існувати як само­стійні елементарні біо­логічні системи (природні — най­простіші організми і бактерії, штучні — популяції культивованих in vitro клітин багатоклітин­них організмів), а також у складі багатоклітин­них тварин, рослин та грибів. У вищих організмів клітини обʼ­єд­нані у тканини й органи, сукупність взаємодій між клітинами, тканинами й органами забезпечується за участі як прямих фізичних контактів, так і системних регуляторних механізмів. Цілісність багатоклітин­ного організму як єдиної системи базується на взаємодії клітин і забезпечується у тварин пере­важно нейрогуморальною регуляцією, у рослин — без­посереднім цитоплазматичним звʼязком клітин (плазмодесмами) та фітогормонами. Плазмодесми рослин — тонкі цитоплазматичні ка­нали, що проходять через клітин­ні стінки сусідніх клітин, сполучаючи їх між собою. Сукупність клітин, обʼ­єд­наних плазмодесмами, називають симпластом, між ними можливий регульований транс­порт речовин. Будову, функції і роз­виток клітин ви­вчає цитологія (остан­нім часом частіше використовують назви клітин­на біо­логія та біо­логія клітини).

Термін «клітина» за­провадив 1665 англійський учений Р. Гук (термін англійською — «cell»). Систематичне ви­вче­н­ня клітин започатковано у 19 ст. із формулюва­н­ням клітин­ної теорії, авторами якої є німецькі науковці М.-Я. Шлайден і Т. Шванн. Німецький учений Р. Вірхов 1858 встановив, що основним структурним елементом клітини є її вміст — протоплазма (а не оболонка, як вважали раніше), під­креслив провід­не значе­н­ня ядра (ядро 1831 описав англійський ботанік Р. Браун, 1833 виявив, що воно є обовʼязковим органоїдом рослин. Клітини), об­ґрунтував уявле­н­ня про виникне­н­ня нових клітин шляхом поділу попередників.

Будова всіх клітин є подібною. Їх поділяють на:

  • еукаріотні, які мають оформлене ядро (організми, що складаються з таких клітин, називають еукаріотами, це пред­ставники царств тварин, рослин, грибів);
  • прокаріотні, які не мають структурно оформленого ядра (бактерії, синьозелені водорості, археї).
Роз­міри еукаріотних клітин становлять у середньому 10–50 мкм, прокаріотних — 0,5–5 мкм. Серед еукаріотів трапляються і гігантські клітини, на­приклад, яйцеклітини акул або страусів (у яйці птахів увесь жовток — це одна клітина), нейрони великих ссавців, довжина від­ростків яких може досягати десятків сантиметрів. Вміст клітини від­діляється від навколишнього середовища плазматичною мем­браною або плазмолемою.

Усередині клітина заповнена цитоплазмою, в якій містяться органоїди і клітин­ні включе­н­ня, а також генетичний матеріал (дезоксирибонуклеїнова кислота). Кожен із органоїдів виконує певну функцію, а сукупно вони забезпечують жит­тєдіяльність клітини загалом. В еукаріотів ДНК має ви­гляд лінійних дволанцюгових молекул, прикріплених ізсередини до мем­брани клітин­ного ядра, утворюючи комплекс з білками-гістонами, що зветься хроматином. Наявна система внутрішніх мем­бран, які утворюють, окрім ядра, низку інших органоїдів — ендоплазматичну сітку, апарат Ґольджі тощо, є мітохондрії, а у водоростей та рослин — також і пластиди. Важливим елементом клітини є цитоскелет — білкові фібрилярні структури, роз­ташовані в цитоплазмі: мікротрубочки, актинові й проміжні філаменти. Мікротрубочки беруть участь у транс­порті органел, входять до складу джгутиків, із них будується мітотичне веретено поділу. Наявність цитоскелета дає змогу здійснювати ендо- й екзоцитоз. Уважають, що саме завдяки ендоцитозу в еукаріотних клітинах зʼявилися внутрішньо-клітин­ні симбіо­нти, зокрема мітохондрії і пластиди (остан­ні є симбіо­нтами-прокаріотами). Поділ еукаріотних клітин здійснюється шляхом:

  • амітозу (прямий поділ ядра клітини, якому за­звичай не пере­дує реплікація ДНК, описаний пере­важно для диференці­йованих клітин),
  • мітозу (непрямий поділ клітини, найпоширеніший спосіб ре­продукції еукаріотних клітин, один із фундаментальних процесів онтогенезу),
  • ме­йозу (редукційний поділ клітини — поділ ядра зі зменше­н­ням кількості хромосом у два рази, один із фундаментальних процесів формува­н­ня статевих клітин).
Клітини багатоклітин­них організмів пере­важно спеціалізовані на виконан­ні певних функцій і залежні одна від одної у процесах жит­тєдіяльності. Виникне­н­ня морфологічних, фізіологічних, біо­хімічних та молекулярно-біо­логічних від­мін­ностей між клітинами на основі зміни функцій генів під час роз­витку організмів називають диференціюва­н­ням. Для вищих рослин і деяких тканин тварин процес диференціюва­н­ня клітин є зворотним. Дедиференціюва­н­ня обовʼязкове при загоюван­ні ран і від­новлен­ні втрачених органів чи навіть всього організму (т. зв. регенерація). Тотипотентність клітин еукаріотів (здатність від­новлювати цілісний організм чи його органи), їхня здатність рости і роз­виватися поза організмом у штучних умовах (in vitro) на спеціальних живильних середовищах, можливість регулюва­н­ня процесів росту й роз­витку ізольованих клітин і органів лежать в основі клітин­них та ген­них біо­технологій рослин, тварин, за­стосовуються у медичній практиці (клітин­на і генна терапія, зокрема з викори­ста­н­ням клітин стовбурових).