КЛОНУВА́ННЯ (від грец. κλών — паросток, пагін) — система методів, які за­стосовують для отрима­н­ня генетично ідентичних клітин або організмів, яких називають клонами. Термін «клон» 1903 року за­пропонував Г.-Дж. Веб­бер на по­значе­н­ня рослин, що роз­множуються вегетативним, без­статевим способом. Клонува­н­ня рослин людство використовує з давніх часів (вегетативне роз­множе­н­ня вино­граду, щепле­н­ня плодових культур, отрима­н­ня культур дріжджів або бактерій). З роз­витком молекулярної біо­логії і генетики, а також ген­ної інженерії, роз­ширено зміст поня­т­тя клонува­н­ня, яке стало основою різних методів новітньої біо­технології. У молекулярній біо­логії клонува­н­ня — система методів отрима­н­ня копій ДНК або окремих генів. Зокрема, клонують гени шляхом багаторазового їх копіюва­н­ня у від­повід­них реакціях. Включе­н­ня цих генів у клітини дає змогу синтезувати від­повід­ні білки. Ця біо­технологія дає можливість усувати числен­ні генетичні захворюва­н­ня. Під час молекулярного клонува­н­ня від­бувається багаторазове копіюва­н­ня ДНК у складі плазміди або фага, які використовують як вектори у ген­ній інженерії. При потраплян­ні цих векторів із рекомбінованою ДНК у клітини хазяїна остан­ні набувають можливості продукувати не властиві їм білки. У такий спосіб клітини бактерій стають продуцентами інсуліну, різних вакцин та цін­них фармацевтичних білків. Клонува­н­ня тварин полягає у пере­саджуван­ні донорського ядра в клітину реципієнта. При цьому виникає клітин­ний гібрид — цибрид. Далі активують цибрид до поділу та подальшого роз­витку за межами організму, після чого ембріон транс­плантують у матку тварини. Як клітини реципієнта використовують ооцити, з яких вилучають ядерний матеріал, а донорами ядер є або клітини морули чи бластоциста (ембріональне клонува­н­ня), або ядра соматичних клітин (соматичне клонува­н­ня). Першим успішним клонува­н­ням ссавців вважають отрима­н­ня вівці Доллі. З цим методом повʼязують сподіва­н­ня від­новити пітекантропа або мамонта. Однією з технологій клонува­н­ня є роз­множе­н­ня генетично ідентичних генотипів. Для мікроорганізмів і клітин еукаріотів (мають структурно оформлене і від­окремлене від плазми ядро) у культурі це під­трима­н­ня і роз­множе­н­ня в селективних умовах нащадків однієї клітини; для еукаріотичних організмів — роз­множе­н­ня вегетативним шляхом за допомогою частин окремих органів (кореневищ, бульб, живців тощо) або через культуру клітин (сомаклональне роз­множе­н­ня). У тварин і людини прикладом природного клонува­н­ня є однояйцеві близнюки. Роз­різняють клонува­н­ня генів — виділе­н­ня і роз­множе­н­ня окремих генів у реципієнтних клітинах, які використовують для продукува­н­ня великої кількості самого гена (на­приклад, для ви­вче­н­ня його будови) або кодованого цим геном білка для наукових чи практичних цілей. Здійснюють також клонува­н­ня ДНК для одержа­н­ня банків генів від окремих геномів. Практикують клонува­н­ня генотипів із заміною ядра зиготи на ядро соматичної (стовбурової) клітини з подальшою транс­плантацією у матку під­готовленої сурогатної матері. Така технологія може бути доповнена введе­н­ням у ядро стовбурової клітини чужинського гена і подальшим клонува­н­ням транс­ген­ного генотипу.