Павловський Олександр Кіндратович

ПАВЛО́ВСЬКИЙ Олександр Кіндратович (21. 02(05. 03). 1861, с. Татарбунари Ак­керманського пов. Бес­сарабської губ., нині місто Білгород-Дністровського р-ну Одеської обл. — 03. 06. 1923, Петро­град, нині Санкт-Петербург) — фахівець у галузі будівництва. Чоловік Л. Па­вловської, батько Ксенії, дід Тетяни Каришевих. Закінчив Одеське реальне училище (1880) та С.-Петербурзьке будівельне училище (пізніше ін­ститут цивільних інженерів, 1885). Від­тоді до 1901 працював на будівництві у Санкт-Петербурзі та м. Псков (Росія), де пере­важно здійснював облаштува­н­ня опалювально-вентиляційних систем. Був членом Технічно-будівельного комітету Міністерства внутрішніх справ Російської імперії (від 1885) й архітектором господарського управлі­н­ня Синоду Російської імперії; членом правлі­н­ня Товариства цивільних інженерів і членом Санкт-Петербурзького товариства архітекторів. 1901—23 — у Петро­градському ін­ституті цивільних інженерів: від 1902 — екс­траординарний професор, від 1911 — ординарний професор, водночас від 1905 — ін­спектор, потім — проректор. 1918 як цивільний інженер у складі петро­градської групи екс­пертів брав участь у від­будові м. Ярославль (РФ). Наукова діяльність була зосереджена пере­важно на влаштуван­ні опале­н­ня та вентиляції будівель. Роз­робив технічні проєкти, що створювали умови для кращого збереже­н­ня фресок у церквах. Охарактеризував принципи зведе­н­ня лікарень, будинкових пралень, прокладе­н­ня ка­налів і труб, спорудже­н­ня сміт­тєспалювальних станцій.

Завантажити статтю