ПАГУТЯ́К Галина Василівна (у заміж­жі — Москалець; 26. 07. 1958, с. Залокоть Дрогобицького р-ну Дрогобицької, нині Львівської обл.) — письмен­ниця. Член НСПУ (1983). Національна премія України імені Т. Шевченка (2010; за роман «Слуга з Добромиля»). Українсько-австралійська літературна премія «Айстра» (2008), премія імені В. Шевчука (2015). Дитячі роки минули в с. Уріж (Дрогобицький р-н), що стало її духовною батьківщиною. З дитинства життя було сповнене містичних подій та роз­повід­ей, які пере­далися в її творах. На­вчалася у Львівському (1978–80), закінчила Київський університет (1983). Учителювала; працювала у Дрогобицькому крає­знавчому музеї, Львівській картин­ній галереї, юридично-консультаційному центрі допомоги біженцям «Права людини не мають кордонів». Дебютувала повістю «Діти» у журналі «Дні­про» (1981, № 7). Загалом чимало її прози опубліковано у періодиці. Повісті та романи вміщено у журналах «Жовтень» (1988, № 5: «Гірчичне зерно»), «Дзвін» (1996, № 9: «Смітник Господа нашого»; 2001, № 4/5: «Біо­граф Леонтовича»), «Пере­вал» (1993, № 3/4: «Захід сонця в Урожі»), «Сучасність» (1995, № 10: «Книга снів і пробуджень»; 1997, № 11: «Радісна пустеля»; 2002, № 9/10: «Писар Східних Воріт Притулку»), «Курʼєр Кривбасу» (1997, ч. 87/90: «Записки Білого Пташка»; 2002, ч. 148: «Кіт з потонулого будинку»), «Ї» (2002, № 26: роман-есе «Жорстокість існува­н­ня»), «Сова» (2004, № 1: «Втеча звірів, або Новий бестіарій»), а новели та есеї — в часописах «Авжеж!» (1991, № 4), «Дукля» (1994, № 1), «Курʼєр Кривбасу» (1996, ч. 53/54; 1999, ч. 119–121; 2005, ч. 182), «Пере­вал» (1994, № 2), «Основа» (1995, № 28), «Дзвін» (1998, № 5/6), газеті «Літературний Львів» та ін. Твори П. уві­йшли до антологій «Квіти в темній кімнаті» (1997) та «З непокритою головою» (2017; обидві — Київ), «Приватна колекція» (2002), «Не­зна­йома» (2005), «Книга Лева» (2014; усі — Львів), хрестоматійного додатку «МУЕАЛ» («Плерома», 1998, № 3). Уперше в незалежній Україні ви­йшли ви­брані твори письмен­ниці-вісімдесятниці в тематичному 10-книж­жі: «Захід сонця в Урожі: Книга вершин­на», «Пан у чорному костюмі з блискучими ґудзиками: Книга ґотична» (обидві — 2016), «Небесна кравчиня: Книга без­захисності», «Жорстокість існува­н­ня: Книга есе­їстична» (обидві — 2017), «“Сентиментальні мандрівки Галичиною” та інші історії: Книга мандрів» (2018), «Зачаровані музиканти. Слуга з Добромиля: Книга містична», «Хроніка зниклого міста. Бесіди з Пере­візником: Книга пошуків» (обидві — 2019), «Писар Східних Воріт Притулку. Писар Західних Воріт Притулку. Гіркі землі: Книга екзистенційна» (2020), «Маґнат. Скамʼянілий корабель: Книга історична» (2021) та «Паломництво в країни Сходу: Книга східна» (2022; усі — Львів). Її проза пере­кладена англійською («From Three Worlds», Boston, 1996 — оповіда­н­ня «Потрапити в сад»), німецькою («Letzter Besuch in Tschornobyl», Kranichfeld und Marbur, 1994 — уривки з повісті «Захід сонця в Урожі»; «Ein Rosenbrunnen», Brodina, 1998 — новели «Тебе спалить сонце» та «Дивись назад»; «Die Kürbisfürstin», Brodina, 2000 — уривок з роману «Радісна пустеля»), російською («Современ­ная украинская повесть», К., 1988 — повість «Діти»), словацькою («Živé sny», Bratislava, 1988 — повість «Соловейко») та хорватською («Kolo», 2000, № 1 та антології «Ukrajinski književni huligani», Zagreb, 2002 — новела «Дивись назад») мовами. П. — яскрава пред­ставниця поколі­н­ня вісімдесятників. Дебютувала в літературі великими творами у досить ран­ньому віці. Згодом подивувала читачів філі­гран­ною малою прозою. У своїх новелах у декількох рядках, в одному абзаці, вона творить над­звичайної сили й яскравості образи. Заворожує читача й своєю міфо-поетичною прозою. Їй властиві фантастично-символічна манера письма, прорив до «вига­даного світу», потяг до містики та без­на­стан­них пошуків спасі­н­ня людської душі у жорстокому світі. Письмен­ниця по­стійно прагне зазирнути і за межу людської сві­домості та осмислювати по­граничний стан людського буття. Недомовленість у багатьох її творах дає великий про­стір читацькій фантазії, спонукає до спів­творчості, робить образи багатовимірними, врешті, несе в собі шарм таємничості й незбагнен­ності. Вона тонко й глибоко від­творює і національну автентичність. Багато її творів сповнені великою тугою за Садом, якого не можна від­найти і який став її мрією за втраченим щастям, а земля — колами пекла. Остан­німи роками в прозі П. помітний вплив літератури Сходу. Так, роман «Книга снів і пробуджень» написаний у жанрі дзуйхіцу, традиційному для японської літератури. У доробку — цикл поезій «Молитви» («Основа», 1995, № 28) та багато есеїв, а також книги для дітей: «Королівство» (Т., 2005; 2010; 2016), «Втеча звірів, або Новий Бестіарій» (К., 2006), «Книгоноші з Королівства» (Т., 2007; 2016), «Лялечка і Мацько» (2008), «Зачаровані музиканти» (2010; обидві — Київ), «У кожного є бабуся» (Л., 2015).