Палажченко Олексій Овсійович

ПАЛА́ЖЧЕНКО Олексій Овсі­йович (23. 03. 1924, с. Вікторове Глухівського р-ну Чернігівської губ., нині Шосткинського р-ну Сумської обл. — 28. 03. 1979, Київ) — письмен­ник. Член СПУ (1958). Премія імені П. Рудя (1969). Під час німецько-радянської війни — у партизанському зʼ­єд­нан­ні С. Ковпака, від 1943 — на фронті. Бо­йові нагороди. Закінчив Глухівський учительський ін­ститут (1949), Вищу партійну школу при ЦК КПУ (1958). Учителював (1950—52); від 1952 — на журналістській роботі, зокрема від 1958 — від­повід­альний секретар журналу «Радуга»; працював у Міністерстві освіти УРСР. Дебютував 1939 віршем «Весна» у глухівській ра­йон­ній газеті, під час війни друкувався у фронтовій пресі. Окремими ви­да­н­нями ви­йшли збірки поезій «Путивляночка» (1956), «Зелений гомін» (1958), «На полі честі» (1971); нариси «Марія Савченко» (1960), «Там, де жили Кайдаші» (1961), «З вогнем Прометея у серці» (1966), «Доблесна юність» (1968), «Серце мужнє і пісен­не» (1973); повість «По­двиг комісара» (1970); поема «Васильок» (1986; усі — Київ). В основі творчості — героїчно-патріотична тематика.

Завантажити статтю