Польської військової організації Справа

«П́ОЛЬСЬКОЇ ВІЙСЬЌОВОЇ ОРГАНІЗ́АЦІЇ» Справа — одна із політичних справ доби «єжовщини». 11 серпня 1938 нарком внутрішніх справ М. Єжов видав оперативний наказ № 00485, в якому було пові­домле­н­ня про роз­кри­т­тя московського центру «Польської військової організації» («ПВО») і директива роз­почати операцію по ліквідації її місцевих організацій — «диверсійно-шпигунських і пов­станських кадрів у промисловості, на транс­порті радгоспах і колгоспах» з 20 серпня 1938. До наказу до­дано «Закритий лист про фашистсько-пов­станську, шпигунську, диверсійну, поразницьку і терористичну діяльність польської роз­відки в СРСР», в якому описано історію виникне­н­ня «ПВО» у 1914 та пере­несе­н­ня її діяльності в Росію, а згодом і у СРСР. У ньому також за­значено, що 1933 частково ліквідовано центр «ПВО», який нібито очолював Держарбітр при Раднаркомі УСРР С. Лазоверт, і під­креслено, що «з моменту виникне­н­ня ВЧК на найважливіших ділянках протипольської роботи сиділи значні польські шпигуни, які проникли до ВЧК — Уншліхт, Мес­сінг, Піляр, Медведь, Ольский, Сосновський, Маковський, Логановський, Баранський та низка інших, що цілком захопили до своїх рук всю протипольську роз­відувальну і контр­розвідувальну роботу ВЧК—ОГПУ—НКВД». Роз­почато чистку органів НКВС від таких елементів, однак справа «ПВО» торкнулася і політичних діячів. У травні 1938 у Москві був заарештований колишній перший секретар ЦК КП(б)У С. Косіор, якому (як і його братові К. Косіору) інкриміновано участь у звʼязках з шпигунсько-диверсійними службами іноземних держав, а також керівництво «ПВО». 26 травня 1939 С. Косіора роз­стріляли. Ще під час часткового викри­т­тя центру «ПВО» в УСРР у 1933—34 слідчі ГПУ за­стосовували методи фабрикації обвинувачень заарештованих. Про це свідчить доповід­на записка Генерального прокурора СРСР І. Акулова, по­дана у січні 1935 Й. Сталіну. В ній пові­домлено, що до Прокуратури СРСР наді­йшли заяви від 11-ти засуджених у справі «ПВО» про неправильні методи слідства. До записки до­дано заяву засуджених, у якій вони стверджували, що ніякої «контр­революційної роботи» не вели, а брехливі свідче­н­ня давали «виключно виходячи із заяви за­ступника начальника Київського обласного від­ділу ГПУ Галицького про те, що партія потребує самопожертви та жертв низки людей». Однак жодного ріше­н­ня з цього факту тоді прийнято не було. У 1934—35 посилено ре­пресії проти осіб польської національності, насамперед проти пред­ставників Комуністичних партій Польщі, Західної України та Західної Білорусії, Політбюро ЦК ВКП(б) санкціонувало організацію від­повід­них закритих процесів. 20 вересня 1935 Політбюро ЦК КП(б)У доручило наркому внутрішніх справ УСРР В. Балицькому разом із секретарем ЦК КП(б)У М. Поповим на під­ставі матеріалів НКВС роз­робити проєкт доповід­ної записки до ЦК ВКП(б) про результати викри­т­тя «ПВО» в УСРР і звʼязок членів цієї організації з окремими діячами польської секції Комінтерну. 22 лютого 1936 В. Балицький під­писав «Орієнтува­н­ня по польській роботі», що разом із матеріалами «Волинського центру ПВО» були ро­зіслані на місця. Всі ці акції пере­дували антипольській ре­пресивній кампаніїї 1937—38, що фактично пере­росла в етнічну чистку. У 1950—60-х рр. частину осіб, звинувачених в участі у «ПВО», офіційно реабілітовано.

Завантажити статтю