Польської військової організації Справа
«П́ОЛЬСЬКОЇ ВІЙСЬЌОВОЇ ОРГАНІЗ́АЦІЇ» Справа — одна із політичних справ доби «єжовщини». 11 серпня 1938 нарком внутрішніх справ М. Єжов видав оперативний наказ № 00485, в якому було повідомлення про розкриття московського центру «Польської військової організації» («ПВО») і директива розпочати операцію по ліквідації її місцевих організацій — «диверсійно-шпигунських і повстанських кадрів у промисловості, на транспорті радгоспах і колгоспах» з 20 серпня 1938. До наказу додано «Закритий лист про фашистсько-повстанську, шпигунську, диверсійну, поразницьку і терористичну діяльність польської розвідки в СРСР», в якому описано історію виникнення «ПВО» у 1914 та перенесення її діяльності в Росію, а згодом і у СРСР. У ньому також зазначено, що 1933 частково ліквідовано центр «ПВО», який нібито очолював Держарбітр при Раднаркомі УСРР С. Лазоверт, і підкреслено, що «з моменту виникнення ВЧК на найважливіших ділянках протипольської роботи сиділи значні польські шпигуни, які проникли до ВЧК — Уншліхт, Мессінг, Піляр, Медведь, Ольский, Сосновський, Маковський, Логановський, Баранський та низка інших, що цілком захопили до своїх рук всю протипольську розвідувальну і контррозвідувальну роботу ВЧК–ОГПУ–НКВД». Розпочато чистку органів НКВС від таких елементів, однак справа «ПВО» торкнулася і політичних діячів. У травні 1938 у Москві був заарештований колишній перший секретар ЦК КП(б)У С. Косіор, якому (як і його братові К. Косіору) інкриміновано участь у зв’язках з шпигунсько-диверсійними службами іноземних держав, а також керівництво «ПВО». 26 травня 1939 С. Косіора розстріляли. Ще під час часткового викриття центру «ПВО» в УСРР у 1933–34 слідчі ГПУ застосовували методи фабрикації обвинувачень заарештованих. Про це свідчить доповідна записка Генерального прокурора СРСР І. Акулова, подана у січні 1935 Й. Сталіну. В ній повідомлено, що до Прокуратури СРСР надійшли заяви від 11-ти засуджених у справі «ПВО» про неправильні методи слідства. До записки додано заяву засуджених, у якій вони стверджували, що ніякої «контрреволюційної роботи» не вели, а брехливі свідчення давали «виключно виходячи із заяви заступника начальника Київського обласного відділу ГПУ Галицького про те, що партія потребує самопожертви та жертв низки людей». Однак жодного рішення з цього факту тоді прийнято не було. У 1934–35 посилено репресії проти осіб польської національності, насамперед проти представників Комуністичних партій Польщі, Західної України та Західної Білорусії, Політбюро ЦК ВКП(б) санкціонувало організацію відповідних закритих процесів. 20 вересня 1935 Політбюро ЦК КП(б)У доручило наркому внутрішніх справ УСРР В. Балицькому разом із секретарем ЦК КП(б)У М. Поповим на підставі матеріалів НКВС розробити проєкт доповідної записки до ЦК ВКП(б) про результати викриття «ПВО» в УСРР і зв’язок членів цієї організації з окремими діячами польської секції Комінтерну. 22 лютого 1936 В. Балицький підписав «Орієнтування по польській роботі», що разом із матеріалами «Волинського центру ПВО» були розіслані на місця. Всі ці акції передували антипольській репресивній кампаніїї 1937–38, що фактично переросла в етнічну чистку. У 1950–60-х рр. частину осіб, звинувачених в участі у «ПВО», офіційно реабілітовано.
Рекомендована література
- Шаповал Ю. І. Україна 20–50-х років: сторінки ненаписаної історії. К., 1993
- Рубльов О., Репринцев В. Репресії проти поляків в Україні у 1930-ті роки // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. 1995. № 1, 2
- Репрессии против поляков и польских граждан. Москва, 1997
- Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. ЧК–ГПУ–НКВД в Україні: особи, факти, документи. К., 1997
- Шаповал Ю. I., Золотарьов В. А. Всеволод Балицький. Особа, час, оточення. К., 2002
- Політичний терор і тероризм в Україні. ХІХ–ХХ ст. Історичні нариси. К., 2002
- Polska i Ukraina w latach trzydziestych-czterdziestych XX wieku. Nieznane dokumenty z archiwów słuźb specjalnych / Польща та Україна у тридцятих–сорокових роках ХХ століття. Невідомі документи з архівів спеціальних служб. Т. 8, ч. 1–2. Варшава; К., 2010.
Завантажити статтю
