ПЛАТО́НОВ Юрій Гаврилович (псевдонім — Г. Юнг; 17. 11. 1894, м. Вовчанськ, нині Чугуївського р-ну Харківської обл. — 19. 11. 1953, станиця Іссик Алма-Атинської, нині Алматинської обл., Казах­стан) — письмен­ник, гео­граф. Закінчив 3-ю Харківську класичну гімназію (1913), де на­вчався разом із майбутніми ві­домими письмен­никами М. Йогансеном, Г. Пєтніковим та Божидаром (Б. Гордєєв), та природниче від­діле­н­ня фізико-математичного факультету Харківського університету (1916). Восени цього ж року мобілізований до Студентського баталь­йону Нижнього Новгороду, згодом — до Студентської піхотної школи прапорщиків в Одесі. Учителював у Харкові (1920–32), був завідувачем кафедри фізичної гео­графії Харківського університету (1925–29). Товаришував із митцями, що належали до різних напрямів авангарду. Учасник «Техно-мистецької групи А» (1928–31), до якої входили, крім засновника М. Йогансена, письмен­ники Ю. Смолич, О. Марʼямов, П. Іванов, О. Слісаренко, художники В. Мел­лер, В. Брискін. У травні 1925 П. разом із Г. Пєтніковим пере­бував у від­ряджен­ні від Головполіт­просвіти України у Німеч­чині (Берлін, Гамбург). 1925 під­готував пере­клади і ви­друкував 2 випуски збірки «Казки далеких народів» (1925), опублікував науково-публіцистичні книги «Кінець світу» (1925), «По чужих світах. За межами СРСР», популярний нарис «Америка — U.S.A.» (обидва — 1926; усі — Харків). 1931 ви­йшла друком його повість «Хмереч» (Х.; О., 1931), що стала однією з перших гостросюжетних пригодницьких книг для юнацтва в Україні та користувалася чималою популярністю. В основу сюжету покладено спогади про робінзонаду двох під­літків (прототипами яких був сам автор і його брат Леонід), що роз­гортається на тлі не­простих соціально-політичних змін у горах Пів­нічного Кавказу. 1932 П. і його дружина Сіоніда долучилися до ініці­йованого владою заклику «Комуністи — на периферію» й пере­їхали до Алма-Ати. Цей пере­їзд врятував його від сталінських ре­пресій, що роз­горнулися від 1934 в Україні. У Казах­стані П. працював у школах та науково-дослідних установах, читав курси з економічної та фізичної гео­графії і методики гео­графії в Алма-Атинському педагогічному ін­ституті (1934–39, 1947–48), спів­працював із місцевою періодикою. Від 1939 здійснював науково-дослідну роботу з гео­графії у Казахській АН, через що мав можливість протягом кількох років працювати наодинці з природою у пустелі заповід­ника Барса-Кельмес (ненаселений острів в Аральському морі), де захворів на бруцельоз. Після вимушеного поверне­н­ня 1942 до Алма-Ати очолив від­діл природи Центрального музею, де роз­робляв екс­позиції ландшафтів, що характерні для різних природних зон Казах­стану. Не­зважаючи на по­стійні про­блеми зі здоровʼям, за­ймався літературною, викладацькою та науковою діяльністю: на­друкував у альманахах і часописах кілька художньо-публіцистичних нарисів та наукових праць, написав низку статей для місцевих газет, створював сценарії для документальних фільмів, ви­ступав на радіо. На­прикінці 1940-х рр. став членом Спілки письмен­ників Казах­стану, заочно закінчив Алма-Атинський педагогічний ін­ститут (1947), писав кандидатську дисертацію під керівництвом ві­домого гео­графа М. Баранського. По­стійно під­тримував звʼязки з письмен­никами України, про що свідчить його листува­н­ня з Г. Пєтніковим, Ю. Смоличем, Л. Вишеславським, Т. Масенком, Є. Адельгеймом, Н. Забілою, О. Копиленком та ін., де він згадував харківський період літературного життя та неодноразово порушував пита­н­ня поверне­н­ня в Україну. У серпні 1953 його здоровʼя значно погіршилося і він пере­їхав до станиці Іссик, працював вчителем гео­графії і хімії у вечірній школі робітничої молоді.