Платонов Юрій Гаврилович

ПЛАТО́НОВ Юрій Гаврилович (псевдонім — Г. Юнг; 17. 11. 1894, м. Вовчанськ, нині Чугуївського р-ну Харківської обл. — 19. 11. 1953, станиця Іссик Алма-Атинської, нині Алматинської обл., Казахстан) — письменник, географ. Закінчив 3-ю Харківську класичну гімназію (1913), де навчався разом із майбутніми відомими письменниками М. Йогансеном, Г. Пєтніковим та Божидаром (Б. Гордєєв), та природниче відділення фізико-математичного факультету Харківського університету (1916). Восени цього ж року мобілізований до Студентського батальйону Нижнього Новгороду, згодом — до Студентської піхотної школи прапорщиків в Одесі. Учителював у Харкові (1920–32), був завідувачем кафедри фізичної географії Харківського університету (1925–29). Товаришував із митцями, що належали до різних напрямів авангарду. Учасник «Техно-мистецької групи А» (1928–31), до якої входили, крім засновника М. Йогансена, письменники Ю. Смолич, О. Мар’ямов, П. Іванов, О. Слісаренко, художники В. Меллер, В. Брискін. У травні 1925 П. разом із Г. Пєтніковим перебував у відрядженні від Головполітпросвіти України у Німеччині (Берлін, Гамбург). 1925 підготував переклади і видрукував 2 випуски збірки «Казки далеких народів» (1925), опублікував науково-публіцистичні книги «Кінець світу» (1925), «По чужих світах. За межами СРСР», популярний нарис «Америка — U.S.A.» (обидва — 1926; усі — Харків). 1931 вийшла друком його повість «Хмереч» (Х.; О., 1931), що стала однією з перших гостросюжетних пригодницьких книг для юнацтва в Україні та користувалася чималою популярністю. В основу сюжету покладено спогади про робінзонаду двох підлітків (прототипами яких був сам автор і його брат Леонід), що розгортається на тлі непростих соціально-політичних змін у горах Північного Кавказу. 1932 П. і його дружина Сіоніда долучилися до ініційованого владою заклику «Комуністи — на периферію» й переїхали до Алма-Ати. Цей переїзд врятував його від сталінських репресій, що розгорнулися від 1934 в Україні. У Казахстані П. працював у школах та науково-дослідних установах, читав курси з економічної та фізичної географії і методики географії в Алма-Атинському педагогічному інституті (1934–39, 1947–48), співпрацював із місцевою періодикою. Від 1939 здійснював науково-дослідну роботу з географії у Казахській АН, через що мав можливість протягом кількох років працювати наодинці з природою у пустелі заповідника Барса-Кельмес (ненаселений острів в Аральському морі), де захворів на бруцельоз. Після вимушеного повернення 1942 до Алма-Ати очолив відділ природи Центрального музею, де розробляв експозиції ландшафтів, що характерні для різних природних зон Казахстану. Незважаючи на постійні проблеми зі здоров’ям, займався літературною, викладацькою та науковою діяльністю: надрукував у альманахах і часописах кілька художньо-публіцистичних нарисів та наукових праць, написав низку статей для місцевих газет, створював сценарії для документальних фільмів, виступав на радіо. Наприкінці 1940-х рр. став членом Спілки письменників Казахстану, заочно закінчив Алма-Атинський педагогічний інститут (1947), писав кандидатську дисертацію під керівництвом відомого географа М. Баранського. Постійно підтримував зв’язки з письменниками України, про що свідчить його листування з Г. Пєтніковим, Ю. Смоличем, Л. Вишеславським, Т. Масенком, Є. Адельгеймом, Н. Забілою, О. Копиленком та ін., де він згадував харківський період літературного життя та неодноразово порушував питання повернення в Україну. У серпні 1953 його здоров’я значно погіршилося і він переїхав до станиці Іссик, працював вчителем географії і хімії у вечірній школі робітничої молоді.

Завантажити статтю