ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Encyclopedia of Modern Ukraine

Пастернак Борис Леонідович

ПАСТЕРНА́К Борис Леонідович (Пастернак Борис Леонидович; 29. 01(10. 02). 1890, Москва — 30. 05. 1960, с-ще Передєлкіно Московської обл.) — російський письменник, перекладач. Син Л. Пастернака. Народився у професійно-артистичній родині, яка 1889 переїхала з Одеси до Санкт-Петербурга. Від 1901 навчався у гімназії, де готувався до музичної кар’єри, що згодом переросла у захоплення поезією, 1909—13 — на філософському відділенні історико-філологічного факультету Московського університету. 1912 один семестр студіював філософію у Марбурзькому університеті (Німеччина). 1914—17 перебував на Уралі, де працював на одному із хімічних підприємств. Після повернення до Москви працював у Театральному відділі Наркомосвіти та редакції газети «Гудок». Від 1936 і до смерті проживав на дачі в Передєлкіному, де нині розміщений його меморіальний музей. Зазнав переслідування органами НКВС за нібито антирадянську орієнтацію творчості, 1958 був відрахований зі складу Спілки письменників СРСР. Постійне прагнення до розвитку і самоудосконалення, до усвідомлення духовних основ буття світу в їх зв’язку із сенсом буття окремої людської особистості зумовили й специфіку поезії П. та його складного, сповненого драматичних духовних пошуків і напружених філософських роздумів творчого шляху. Шлях цей пролягає від формальної ускладненості перших віршових спроб до чіткої, класичної ясності зрілого вірша, від початкового захоплення загальною ейфорією революційного оновлення світу до визнання у ролі пріоритетних моральних цінностей та філософських істин християнського віровчення. Лірика П. відзначена високою поетичною культурою, пронизана відчуттям спорідненості зі світом природи, поезії, кохання. Вона інтелектуально вишукана й непроста, заглиблена у роздуми і, водночас, схвильовано пристрасна та мелодійно розмірена. Як поет П. формувався під перехресним впливом символістів та футуристів. Формально він співвідносив себе з групою поміркованих футуристів «Центрифуги», у 1920-х pp. входив навіть у ЛіФ (Лівий фронт Мистецтв), тобто найбільш радикальне й агресивне крило пролетарської літератури, але фактично не належав ні до тих, ні до інших. З футуристами, а потім і з ліфівцями поета пов’язувала лише спільна зорієнтованість на пошуки нової поетичної мови, а також особиста дружба з В. Маяковським і М. Асеєвим, які входили до цих угруповань. П. — автор численних поетичних збірок («Близнец в тучах», 1914; «Поверх барьеров», 1917; «Сестра моя — жизнь», 1922; «Темы и вариации», 1923; «На ранних поездах», 1943; «Земной простор», 1945; «Когда разгуляется», 1956—59) та поем («Высокая болезнь», 1924; «Девятьсот пятый год», 1925; «Лейтенант Шмидт», 1926; «Второе рождение», 1932), роману у віршах «Спекторский» (1924—30), а також перекладів сучасної і класичної грузинської поезії (Н. Бараташвілі, Важа Пшавела, Т. Табідзе, П. Яшвілі, С. Чиковані та ін.), трагедій В. Шекспіра («Отелло», «Гамлет», «Король Лір», «Макбет», «Ромео і Джульєтта»), «Фауста» Й. Ґете, поетичних творів Т. Шевченка, І. Франка, П. Тичини, М. Рильського та ін. Надзвичайну мистецьку вартість має його переклад поеми «Марія» Т. Шевченка, вступу до поеми «Мойсей» І. Франка. Відомий П. і як автор кількох прозових творів — повість «Детство Люверс» (1918), незакінчений фрагмент «Повесть» (1929), книга автобіографічної прози «Охранная грамота» (1931), що стала своєрідним підведенням літературних підсумків за два попередні десятиліття творчості. У книзі він формулює свою позицію в мистецтві, свої уявлення про місце поета у світі, ілюструючи основні положення описом власної біографії та долі В. Маяковського, як поета-сучасника, найбільш близького йому по духу. Найвідомішим прозовим твором П. став роман «Доктор Живаго» (1946—56), який критики вважають своєрідною духовною автобіографією письменника, в якій він висловив свою остаточно сформовану ідейну позицію. У романі відтворена трагічна доля російської інтелігенції, розкрита на тлі історичних зламів, що переживала Росія в 1-й половині 20 ст. У центрі подій — життя лікаря, філософа і поета Юрія Андрійовича Живаго, який разом із Ларою Антиповою виступають головними героями роману. Вони проходять крізь буремні роки революції та громадянської війни, в горнилі яких формується їхній світогляд та світ духовних цінностей. За цей роман П. був удостоєний Нобелівської премії з літератури (1958), що стало приводом для його ідеологічного цькування на теренах СРСР. Окремі його поезії українською мовою переклали І. Андрусяк, Ю. Андрухович, Ю. Буряк, А. Кичинський, П. Куценко, А. Могильний, М. Рябчук, Л. Талалай та ін. На честь письменника названо астероїд 3508.

Тв.: Стихотворения и поэмы. Москва; Ленинград, 1965; Воздушные пути: Проза разных лет. Москва, 1983; Собрание сочинений: В 5 т. Москва, 1989—92; Доктор Живаго. Москва, 2017; Малое собрание сочинений. Москва, 2020; укр. перекл. — Поезії. К., 1990.

Літ.: Альфонсов В. Н. Поэзия Бориса Пастернака. Москва, 1990; Лазебник Ю. Поет і світ (Спроба інтерпретації картини світу в ліриці Пастернака) // Слово і час. 1991. № 12; Фатеева Н. А. Поэт и проза. Книга о Пастернаке. Москва, 2003; Назарець В. Пастернак Б. Л // Зарубіжні письменники: Енциклопед. довід.: У 2 т. Т. 2. Т., 2006; Буров С. Г. Игры Смыслов у Пастернака. Москва, 2011; Любив Україну, Шевченка і... Зiнаїду: 130 рокiв тому народився Нобелiвський лауреат Борис Пастернак («Ірпінь — це пам’ять про людей і літо») // Україна молода. 2020, 4 лют.

В. М. Назарець

Основні твори

Стихотворения и поэмы. Москва; Ленинград, 1965; Воздушные пути: Проза разных лет. Москва, 1983; Собрание сочинений: В 5 т. Москва, 1989—92; Доктор Живаго. Москва, 2017; Малое собрание сочинений. Москва, 2020; укр. перекл. — Поезії. К., 1990.

Рекомендована література

  1. Альфонсов В. Н. Поэзия Бориса Пастернака. Москва, 1990;Google Scholar
  2. Лазебник Ю. Поет і світ (Спроба інтерпретації картини світу в ліриці Пастернака) // Слово і час. 1991. № 12;Google Scholar
  3. Фатеева Н. А. Поэт и проза. Книга о Пастернаке. Москва, 2003;Google Scholar
  4. Назарець В. Пастернак Б. Л // Зарубіжні письменники: Енциклопед. довід.: У 2 т. Т. 2. Т., 2006;Google Scholar
  5. Буров С. Г. Игры Смыслов у Пастернака. Москва, 2011;Google Scholar
  6. Любив Україну, Шевченка і... Зiнаїду: 130 рокiв тому народився Нобелiвський лауреат Борис Пастернак («Ірпінь — це пам’ять про людей і літо») // Україна молода. 2020, 4 лют.Google Scholar
Читати у файлі PDF

Інформація про статтю

Автор:

Авторські права:

Cтаттю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»

Бібліографічний опис:

Пастернак Борис Леонідович / В. М. Назарець // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2023. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-878428

Том ЕСУ:

Стаття має лише електронну версію

Дата опублікування статті онлайн:

2023

Дата останньої редакції статті:

2023-04-12

Цитованість статті:

переглянути в Google Scholar

Для навчання:

використати статтю в Google Classroom

Тематичний розділ сайту:

Ключове слово:

EMUID (ідентифікатор статті ЕСУ):

878428

Кількість переглядів цього року:

98

Схожі статті

Вадецький
Людина  |  Том 4 | 2005
Г. О. Добко
Бєлий
Людина  | Том 2 | 2003
І. Д. Бажинов

Нагору