РАПА́Й-МА́РКІШ Ольга Пере­цівна (01. 08. 1929, Харків — 01. 02. 2012, м. Тель-Авів, Ізраїль) — скульпторка фарфору й кераміки. Дочка П. Маркіша, дружина М. Рапая. Бронзова (1960) та мала срібна (1961) медалі ВДНГ. Членкиня НСХУ (1960). На­вчалася в Харківському художньому училищі (1948–49), закінчила Київський художній ін­ститут (1956; викладач М. Гельман). Як доньку ре­пресованого «ворога народу» восени 1952 арештовано; у січні 1953 засуджено; пере­бувала на заслан­ні (звільнена 1954). Працювала на Київському екс­периментальному кераміко-художньому заводі (1956–67), де створювала фарфорову пластику, сувеніри на українську тематику, дитячі набори. Моделі фарфорової пластики Р.-М. неодноразово від­значено Всесоюзною художньо-технічною радою фарфоро-фаянсової промисловості як одні з кращих зразків та рекомендовано до масового виробництва; їх випускали ще й на Городницькому, Коростенському (обидва — Житомирська обл.) фарфорових заводах, на Полонському заводі художньої кераміки (Хмельницька обл.). 1968–89 працювала в галузі монументально-декоративного мистецтва, створюючи рельєфні й роз­писні керамічні панно, скульптурні композиції з кераміки в громадських спорудах Києва, Одеси, Охтирки (Сумська обл.); водночас 1967–2011 — в галузі станкової керамічної скульптури. Для її фарфорової пластики характерний рух від натуралістичного моделюва­н­ня форми (в 1950-х рр.) до узагальненості й стилізації (на початку 1960-х рр.). Станкові керамічні композиції вирізняються своєрідністю авторського стилю, що спирається на осмисле­н­ня традицій народного мистецтва. Багатство фантазії художниці зна­йшло особливо яскравий прояв у творах біблійного циклу, карнавально-балаган­ного плану, де щира емоційність образів тонко по­єд­нана з філософським під­текс­том, а іноді — з гротеском. Працюючи в галузі архітектури, широко за­стосовувала вироби з кераміки — поліхромну скульптуру, декоративні вази та світильники, обʼємно-просторові композиції, рельєфні або виконані яскравими керамічними фарбами живописні панно. Учасниця всеукраїнських, всесоюзних, між­народних мистецьких ви­ставок від 1957. Персональні — в Києві (1962, спільно з Н. Проторʼєвою, А. Хомʼяковою; 1967, спільно з О. Губарєвим; 1983, 2007, 2011, посмертні — 2012, 2015, 2017), Парижі (1983, 1993, 1995), Тель-Авіві (1995), Детройті (США, 1997), Мюлузі (Франція, 1998), Рамат-Ґані (Ізраїль, 2010). Деякі твори зберігаються в Національному художньому музеї України, Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Національному музеї Т. Шевченка (усі — Київ), Музеї етно­графії та художнього промислу (Львів), Хмельницькому крає­знавчому музеї.