ПОП Василь Степанович (псевдонім — В. Тисянський; 27. 01. 1933, с. Рокосово, нині Хустського р-ну Закарпатської обл. — 31. 03. 2008, Ужгород) — літературо­знавець, критик. Брат Григорія та Степана Попів. Кандидат філологічних наук (1968). Член НСПУ (1957). Премія імені Д. Вакарова (1986), імені Ф. Потушняка (1999). Закінчив Ужгородський університет (1954). Учителював (1954–62); від 1962 — в Ужгородському університеті: 1990–2000 — завідувач кафедри української літератури; упродовж трьох десятиліть керував університетською літературною студією імені Ю. Гойди, де набували досвіду П. Скунць, Т. Кремінь, П. Мідянка, В. Ігнат, В. Густі, М. Матола, Д. Кешеля. Голова правлі­н­ня Закарпатської організації НСПУ (1991–2005). Досліджував про­блеми історії української літератури, пита­н­ня літературних традицій і новаторства, фольклору, журналістики, українсько-угорських, українсько-чеських та українсько-словацьких літературних взаємин. Автор ґрунтовних праць про творчий доробок таких письмен­ників Закарпа­т­тя 19–20 ст., як О. Духнович, Ю. Гойда, О. Маркуш, Л. Демʼян, Д. Вакаров, Ф. Потушняк, Й. Жупан, С. Жупанин, Марко Бараблоля, Миколая Божук, Ю. Боролич, В. Басараб, О. Улинець, Ю. Керекеш, В. Кохан, Д. Кешеля, А. Дурунда, В. Ладижець, С. Панько, Д. Попович, Ю. Мейгеш, О. Сливка, Ю. Станинець, В. Фенич, М. Томчаній, І. Чендей, Ю. Шип. Окремі праці П. опубліковано в пере­кладах іноземними мовами.