Пономарьов Євгеній Олександрович

ПОНОМАРЬО́В Євгеній Олександрович (07. 05. 1929, м. Перм, РФ — 12. 07. 2008, м. Іркутськ, РФ) — астроном. Доктор фізико-математичних наук (1981). Заслужений діяч науки РФ (1999). Закінчив Уральський університет (м. Свердловськ, нині Єкатеринбург, РФ, 1953) та аспірантуру кафедри астрономії Київського університету (1957). У юнацькі роки по­зна­йомився з еваку­йованими викладачами кафедри астрономії Київського університету. Тоді ж на нього значно вплинули наукові по­гляди С. Всехсвятського. 1955, на­вчаючись у Києві, унаслідок спо­стережень за сонячною короною під час затемнень установив існува­н­ня протяжних корональних потоків (пізніше їх на­звано «сонячним вітром»), що спричиняють магнітні бурі та різні не­стабільні процеси в іоно­сфері Землі. У тому ж році в «Астрономическом журнале» (т. 32) у спів­авторстві з С. Всехсвятським і Г. Нікольським на­друковано його ста­т­тю «К во­просу о корпускулярном излучении Солнца». 1956—59 роз­робив динамічну теорію корони Сонця, що роз­ширюється, та 1957 захистив кандидатську дисертацію «К теории солнечной короны». Став одним із засновників Київської корональної школи. 1957—65 працював в Ін­ституті космофізики й аерономії Якутської філії АН СРСР: 1958—59 — начальник геофізичної полярної станції «Тіксі» Між­народного геофізичного року, 1963—64 — за­ступник директора Ін­ституту з наукової роботи, 1964—65 — завідувач лабораторії полярного сяйва. Від 1965 — в Ін­ституті сонячно-земної фізики Сибірського від­діле­н­ня РАН (Іркутськ): завідувач лабораторії, за­ступник директора, головний науковий спів­робітник.

Завантажити статтю