Пономарьов Євгеній Олександрович

Визначення і загальна характеристика

ПОНОМАРЬО́В Євгеній Олександрович (07. 05. 1929, м. Перм, РФ — 12. 07. 2008, м. Іркутськ, РФ) — астроном. Доктор фізико-математичних наук (1981). Заслужений діяч науки РФ (1999). Закінчив Уральський університет (м. Свердловськ, нині Єкатеринбург, РФ, 1953) та аспірантуру кафедри астрономії Київського університету (1957). У юнацькі роки познайомився з евакуйованими викладачами кафедри астрономії Київського університету. Тоді ж на нього значно вплинули наукові погляди С. Всехсвятського. 1955, навчаючись у Києві, унаслідок спостережень за сонячною короною під час затемнень установив існування протяжних корональних потоків (пізніше їх названо «сонячним вітром»), що спричиняють магнітні бурі та різні нестабільні процеси в іоносфері Землі. У тому ж році в «Астрономическом журнале» (т. 32) у співавторстві з С. Всехсвятським і Г. Нікольським надруковано його статтю «К вопросу о корпускулярном излучении Солнца». 1956–59 розробив динамічну теорію корони Сонця, що розширюється, та 1957 захистив кандидатську дисертацію «К теории солнечной короны». Став одним із засновників Київської корональної школи. 1957–65 працював в Інституті космофізики й аерономії Якутської філії АН СРСР: 1958–59 — начальник геофізичної полярної станції «Тіксі» Міжнародного геофізичного року, 1963–64 — заступник директора Інституту з наукової роботи, 1964–65 — завідувач лабораторії полярного сяйва. Від 1965 — в Інституті сонячно-земної фізики Сибірського відділення РАН (Іркутськ): завідувач лабораторії, заступник директора, головний науковий співробітник.

Завантажити статтю