Писаренко Георгій Степанович

ПИСАРЕ́НКО Георгій Степанович (30. 10(12. 11). 1910, х. Скрильники Кобеляцького пов. Полтавської губ., нині в межах с. Дрижина Гребля Полтавського р-ну Полтавської обл. — 09. 01. 2001, Київ) — фахівець у галузі механіки, матеріало­знавець. Батько Валерія та Георгія Писаренків. Доктор технічних наук (1948), професор (1950), академік НАНУ (1964). Заслужений діяч науки УРСР (1973). Державні премії УРСР (1969, 1980) та СРСР (1982) у галузі науки і техніки. Премія імені М. Крилова АН УРСР (1968). Орден «За заслуги» 2-го ступеня (2000). Закінчив Горьковський індустріальний ін­ститут (нині м. Нижній Новгород, РФ, 1936). Від 1939 працював в Ін­ституті будівельної механіки АН УРСР (Київ). Під час 2-ї світової війни 1941—43 — в евакуації у м. Уфа (Башкорто­стан, РФ): інженер-дослідник авіамоторного заводу № 26 та філії Центрального ін­ституту авіаційного моторобудува­н­ня (вирішував про­блеми під­вище­н­ня міцності авіаційних двигунів), викладач авіаційного ін­ституту. Від 1951 — у лабораторії спец­сплавів Ін­ституту чорної металургії АН УРСР (Київ), на базі якої 1955 створено Ін­ститут металокераміки і спец­сплавів АН УРСР (від 1964 — Ін­ститут про­блем матеріало­знавства АН УРСР), де П. був завідувачем від­ділу високотемпературної міцності, керівником сектору міцності, за­ступником директора з наукової роботи. 1966 ініціював створе­н­ня та очолив Ін­ститут про­блем міцності АН УРСР (Київ), від 1988 — його почесний директор. Головний учений секретар Президії (1962—66), віце-президент (1970—78) АН УРСР, голова Комісії космічних досліджень при Президії (1973—84) та Пів­нічно-Західного наукового центру (1981—88), радник Президії АН УРСР (від 1988). Наукову працю по­єд­нував із викладацькою: 1952—84 — завідувач кафедри опору матеріалів, водночас 1952—56 — проректор із наукової роботи Київського політехнічного ін­ституту. На початку 1940-х рр. в Ін­ституті будівельної механіки П. (разом із С. Серенсеном) здійснив ґрунтовні дослідже­н­ня напружено-деформованого стану колінчастих валів суднових двигунів, 1951 роз­почав роботу в галузі фізичного матеріало­знавства. 1953 він організував лабораторію й створив екс­периментальну базу з газодинамічним стендом для ви­вче­н­ня матеріалів та елементів кон­струкцій у високотемпературному газовому потоці. Ви­значив критерії термодинамічної подібності та граничних станів матеріалів в умовах теплового навантаже­н­ня в діапазоні температур 100...3000 К, моделюючи стан натурних елементів ракетно-космічної кон­струкцій при будь-яких режимах їх екс­плуатації. Результати викори­стані для виріше­н­ня актуальних про­блем атомної енергетики, газотурбобудува­н­ня, авіаційної, ракетно-космічної техніки та ін. галузей машинобудува­н­ня, зокрема рекомендації щодо під­вище­н­ня міцності, надійності та довговічності роботи в екс­тремальних умовах термосилового навантаже­н­ня враховані під час проєктува­н­ня ракет. Багато фундаментальних досліджень не мали аналогів у світовій практиці. У творчому доробку — понад 800 наукових праць, зокрема понад 50 книг, моно­графій, під­ручників, багато з яких пере­кладено англійською, французькою, японською та ін. мовами. 1969 він заснував між­народний науково-технічний журнал «Про­блеми міцності», який під на­звою «Strength of Materials» пере­видають у США, 1980 організував Секцію ви­вче­н­ня аномальних явищ при Науково-технічному товаристві радіотехніки, електроніки і звʼязку. 2001 на адміністративному корпусі Ін­ституту про­блем міцності НАНУ встановлено меморіальну дошку П. 2002 імʼя вченого присвоєно цьому Ін­ституту, де також від­крито його меморіальний музей, і малій планеті № 20 963. У 2007 Президією НАНУ засновано премію імені Г. Писаренка.

Завантажити статтю