ПО́ЗЕН Леонід Володимирович (10(22). 07. 1849, м-ко Оболонь Хорольського пов. Полтавської губ., нині село Кременчуцького р-ну Полтавської обл. — 08. 01. 1921, Петро­град, нині Санкт-Петербург) — скульптор. Член Товариства пере­сувних художніх ви­ставок (1891), дійсний член Санкт-Петербурзької академії мистецтв (1895), сенатор і таємний радник (1912). На­вчався на юридичному факультеті Харківського та Санкт-Петербурзького університетів (закінчив 1872). Від 1876, мешкаючи в Полтаві, захопився скульптурою. П. реалістично зображував життя українців, достовірно й майстерно від­творював народні образи, етно­графічні сценки. Найбільше працював над мініатюрною пластикою із теракоти й воску, станковими композиціями й погру­д­дями, також створив у Полтаві бронзові памʼятники І. Котляревському (погру­д­дя й 3 горельєфи як ілюстрації до його творів «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» (обидва — 1890–1902) та «Енеїда» (1896–1902); від­крито 1903) і М. Гоголю (1913–15; від­крито 1934). Учасник мистецьких ви­ставок у Санкт-Петербурзі (1882–1918), Москві, Полтаві (1903), а також в Італії, Великій Британії, Німеч­чині, Нідерландах, США. Деякі твори П. зберігаються в Національному музеї «Київська картин­на галерея», Національному художньому музеї України (обидва — Київ), Миколаївському, Одеському й Полтавському художніх музеях, Музеї етно­графії та художнього промислу (Львів), у музеях Санкт-Петербурга, Москви, Калуги, Кисловодська (всі — РФ). Ві­домий порт­рет П. авторства М. Ярошенка (1885).