Пер’є Генрик-Карл

ПЕРʼЄ́ Генрик-Карл (1863, Львів — 25. 02. 1928, там само) — скульптор. Батько К. Перʼє. Закінчив Реальну школу у Львові; здобував освіту у Львівській політехніці на будівельному від­ділі (1887—88). Крім на­вча­н­ня в батька, скульптора А.-М.-Ш. Перʼє, до липня 1884 працював челядником у фірмі Л. Шимзера, а від 1885 як патентований різьбяр на камені очолив власну майстерню на вул. Пекарська, № 87 (за сучасною нумерацією — № 73), де 1887 працювало 13 робітників, 1894 — 35; художній керівник — скульптор А. Рудзевич. Стилістика творів цього часу є типовою для історизму, з мотивами неоренесансу, неоготики та необароко. Фірма П. швидко стала однією з провід­них в Галичині з виготовле­н­ня цвинтарних памʼятників. Майстри використовували полянський пісковик, камінь з с. Дичків (по­близу Тернополя) і закордон­ний мармур. 1886 за проєктом П. було завершено памʼятник пов­станцям 1830—31: камʼяний саркофаг, оздоблений гербами Польщі, Галицької Русі та Литви, увінчаний орлом, що спирається на уланський шолом і зламаний меч. 1889 на могилі Л. Шимзера П. по­ставив над­гробок, що імітував увінчаний ампірним хрестом пень дерева, обвитий квітами, дубовими гілками, папоро­т­тю й плющем (такі елементи П. пізніше по­вторював у над­гробках М. Кораб-Бжозовському, 1891; Е. Головкевичу, 1892; Г. Стшелецькому, 1901). Після викона­н­ня 1891 над­гробка директору львівського театру Я. Добжанському діапазон продукції фірми значно роз­ширився; почали використовувати привезені зі Швеції лабрадорит з ефектами іризації, чорний граніт, червоний порфір, зелений сієніт, світлий мармур. Характерним прикладом нової продукції став обеліск з блакитного каменя на могилі барона Й.-К. фон Гіл­лера (1899). Фірма П. по­ставила в цей час над­гробні памʼятники з мармуровими порт­ретними медаль­йонами (авторства А. Рудзевича) О. Огоновському (1896), Й. Маркову (1909). На межі 19—20 ст. у майстерні П. за­ймалися й оздобле­н­ням церков, зокрема 1898 виконано камʼяну статую Богоматері для костелу в Борщовичах (по­близу Львова, не збережена) і неоготичний різьблений хор у львівському костелі кларисок. На Ви­ставці літургійного промислу 1909 у Львові екс­понували рисунки П. з ескізами релігійних скульптур. У кінці 1906 П. при­дбав будинок і майстерню Л. Шимзера, за­провадив найновіші технічні досягне­н­ня в каменярстві й продовжував встановлювати над­гробки пере­важно на Личаківському цвинтарі. До проєктува­н­ня за­прошував місцевих та іноземних митців. У червні 1906 урочисто від­крито памʼятник М. Шашкевичу — на фоні камʼяної стели з рельєфним хрестом пред­ставлено виконану з ебенового дерева й покриту мідною оболонкою фігуру плакальниці з урною, яка сидить на саркофазі (модель мюнхенського скульптора Р. Тіле). 1900—28 в майстерні П. створили низку памʼятників з пісковику з типовим мотивом плакальниці, яка сидить чи стоїть біля зламаної колони або постаменту (памʼятники К. та Я. Ріделів (1907—08), вбитому 1910 керівнику ви­ступу українських студентів А. Коцку (1912); у Державному архіві Львівської обл. збереглися рисунки П. із проєктами таких серійних композицій). Високий художній рівень мають памʼятники з обʼємними камʼяними скульптурами, виконані П. у спів­авторстві з неві­домими художниками. Серед них — над­гробки С. Генцль з великим роз­пʼя­т­тям (1916—17), І. Барвіч зі статуєю за­мріяної дівчинки (1920—21), М. і Л. Пінінських із статуєю крилатого Танатоса. Остан­німи творами майстерні П. стали памʼятник письмен­ниці Ґ. Запольській у формі саркофага (за проєктом архітектора Ю. Ґалензовського, 1927) і незбережений нині камʼяний вівтар в каплиці св. Губерта у Львівському костелі св. Єлизавети (1925—26, за ескізами К. Сіхульського).