Пер’є Генрик-Карл

ПЕР’Є́ Генрик-Карл (1863, Львів — 25. 02. 1928, там само) — скульптор. Батько К. Пер’є. Закінчив Реальну школу у Львові; здобував освіту у Львівській політехніці на будівельному відділі (1887–88). Крім навчання в батька, скульптора А.-М.-Ш. Пер’є, до липня 1884 працював челядником у фірмі Л. Шимзера, а від 1885 як патентований різьбяр на камені очолив власну майстерню на вул. Пекарська, № 87 (за сучасною нумерацією — № 73), де 1887 працювало 13 робітників, 1894 — 35; художній керівник — скульптор А. Рудзевич. Стилістика творів цього часу є типовою для історизму, з мотивами неоренесансу, неоготики та необароко. Фірма П. швидко стала однією з провідних в Галичині з виготовлення цвинтарних пам’ятників. Майстри використовували полянський пісковик, камінь з с. Дичків (поблизу Тернополя) і закордонний мармур. 1886 за проєктом П. було завершено пам’ятник повстанцям 1830–31: кам’яний саркофаг, оздоблений гербами Польщі, Галицької Русі та Литви, увінчаний орлом, що спирається на уланський шолом і зламаний меч. 1889 на могилі Л. Шимзера П. поставив надгробок, що імітував увінчаний ампірним хрестом пень дерева, обвитий квітами, дубовими гілками, папороттю й плющем (такі елементи П. пізніше повторював у надгробках М. Кораб-Бжозовському, 1891; Е. Головкевичу, 1892; Г. Стшелецькому, 1901). Після виконання 1891 надгробка директору львівського театру Я. Добжанському діапазон продукції фірми значно розширився; почали використовувати привезені зі Швеції лабрадорит з ефектами іризації, чорний граніт, червоний порфір, зелений сієніт, світлий мармур. Характерним прикладом нової продукції став обеліск з блакитного каменя на могилі барона Й.-К. фон Гіллера (1899). Фірма П. поставила в цей час надгробні пам’ятники з мармуровими портретними медальйонами (авторства А. Рудзевича) О. Огоновському (1896), Й. Маркову (1909). На межі 19–20 ст. у майстерні П. займалися й оздобленням церков, зокрема 1898 виконано кам’яну статую Богоматері для костелу в Борщовичах (поблизу Львова, не збережена) і неоготичний різьблений хор у львівському костелі кларисок. На Виставці літургійного промислу 1909 у Львові експонували рисунки П. з ескізами релігійних скульптур. У кінці 1906 П. придбав будинок і майстерню Л. Шимзера, запровадив найновіші технічні досягнення в каменярстві й продовжував встановлювати надгробки переважно на Личаківському цвинтарі. До проєктування запрошував місцевих та іноземних митців. У червні 1906 урочисто відкрито пам’ятник М. Шашкевичу — на фоні кам’яної стели з рельєфним хрестом представлено виконану з ебенового дерева й покриту мідною оболонкою фігуру плакальниці з урною, яка сидить на саркофазі (модель мюнхенського скульптора Р. Тіле). 1900–28 в майстерні П. створили низку пам’ятників з пісковику з типовим мотивом плакальниці, яка сидить чи стоїть біля зламаної колони або постаменту (пам’ятники К. та Я. Ріделів (1907–08), вбитому 1910 керівнику виступу українських студентів А. Коцку (1912); у Державному архіві Львівської обл. збереглися рисунки П. із проєктами таких серійних композицій). Високий художній рівень мають пам’ятники з об’ємними кам’яними скульптурами, виконані П. у співавторстві з невідомими художниками. Серед них — надгробки С. Генцль з великим розп’яттям (1916–17), І. Барвіч зі статуєю замріяної дівчинки (1920–21), М. і Л. Пінінських із статуєю крилатого Танатоса. Останніми творами майстерні П. стали пам’ятник письменниці Ґ. Запольській у формі саркофага (за проєктом архітектора Ю. Ґалензовського, 1927) і незбережений нині кам’яний вівтар в каплиці св. Губерта у Львівському костелі св. Єлизавети (1925–26, за ескізами К. Сіхульського).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю