Пігідо Федір Петрович

ПІГІ́ДО Федір Петрович (псевд.: Ф. Правобережний, Ф. Стайківський; 01. 10. 1888, с. Стайки Київського пов. Київської губ., нині Обухівського р-ну Київської обл. — 11. 11. 1962, м. Мюнхен, Німеччина) — публіцист, партійний діяч, історик. Закінчив Смілянську технічну (нині Черкаський р-н Черкаської обл.) і Київську середню військово-медичну школи, Інститут економічних наук (1935). У 1917–20 служив у Головній санітарній управі УНР. Згодом працював в установах сільськогосподарської кредитної кооперації, на заводі будівельних матеріалів у рідному селі; начальником планового відділу Київського обласного тресту будівельних матеріалів; педагогом у Києві, зокрема читав лекції з організації виробництва будівельних матеріалів у технікумі й інституті підвищення кваліфікації інженерів. Під час голодомору 1932–33 років померло двоє осіб у його родині і троє в родині дружини. Ще трьох (серед них і рідного брата П.) розстріляно, а чотирьох ув’язнено у таборах. Після нападу нацистської Німеччини на СРСР 1941 не був евакуйований, окупацію пережив разом із родиною в Києві та довколишніх селах. Став свідком перших днів війни, бачив реальну картину втечі владних комуністичних структур, наслідки сталінської стратегії «випаленої землі». Оцінив реалії окупаційної політики нацистів, зрозумів, чим загрожуватиме повернення радянської влади тим, хто залишився на тимчасово окупованій території. При відступі німців 1944 виїхав на Захід. У таборі для переміщених осіб у Шляйсгаймі (поблизу Мюнхена) деякий час виконував обов’язки секретаря культурно-освітнього відділу, згодом його очолив. У Німеччині займався науковою, громадською, журналістською діяльністю. 1949 став членом Української революційно-демократичної партії (УРДП), обраний до її ЦК. Згодом представляв УРДП в Українській національній раді, де також виконував обов’язки заступника Президента УНР та інформаційного і фінансового секретаря. 1950–51 — директор видавництва «Українські вісті» (м. Новий Ульм). Друкував статті на різні політичні теми у часописах «Українські вісті», «Наші позиції», «Український Прометей», «Український голос», «Рада», «Українець в Австралії» та ін. Займався радянознавчою проблематикою у Інституті для вивчення СРСР (Мюнхен).

Завантажити статтю