Підгірянка Марійка

ПІД­ГІРЯ́НКА Марійка (справжнє — Ленарт-Домбровська Марія Омелянівна; 29. 03. 1881, с. Білі Ослави, нині На­двірнянського р-ну Івано-Франківської обл. — 18. 05. 1963, смт Рудне, нині Львівського р-ну Львівської обл., похована у Львові) — поетеса, драматург, педагог. Дружина Авґустина, мати Остапа Домбровських. Народилася у багатодітній родині лісничого. Освіту здобувала самотужки, під опікою діда. Екс­терном склала іспити за 8-класну жіночу гімназію в Коломиї (нині Івано-Франківська обл., 1896), за учительську семінарію у Львові (1900). Учителювала в народних школах Прикарпа­т­тя. 1915 у звʼязку з воєн­ними діями родину евакуювали до Австрії, у таборах біженців працювала вихователькою дітей, вчителькою початкової школи (м. Ґмінд). Від 1919 — на Закарпат­ті, вчителювала в народних школах сіл Зарічево, Порошково на Пере­чинщині (до 1927), була домашньою вчителькою внуків І. Франка. Авторка під­ручників для народних шкіл на Закарпат­ті. Для початкових класів упорядкувала й видала в Ужгороді авторські віршовані читанки «Ластівочка» (1925, 1927), «Збірник віршів для під­карпатських діточок» (1926), заклавши таким чином, за ви­значе­н­ням С. Жупанина, «під­валини поетичної педагогіки». Читанки створені на засадах пере­дових європейських педагогічних ідей, педагогіки демократизму, принципів природовід­повід­ності, гуманізму та дитиноцентризму. Перші поезії опублікувала в антології «Українська муза» (1909). Ві­дома як авторка віршів для дітей, які друкувала в дитячих журналах «Наш рідний край», «Віночок», «Пчілка», під­ручниках для початкової школи, пластунських альманахах. Їй належить низка патріотичних творів для українського Пласту, деякі з них стали ві­домими піснями. Загалом на Закарпат­ті написала понад 100 віршів, що уві­йшли до золотого фонду української літератури для дітей, спеціально для шкільного театру створила драми «Святий Миколай на Під­карпатській Русі», «В чужім пірʼї». Окремими ви­да­н­нями ви­йшли пʼєси «Вертеп» (Уж., 1921; Л., 1932), «Ган­нуся» (Л., 1934). П. була активною поборницею української мови у школах Під­карпатської Русі, учасницею вчительських зʼ­їздів, професійних учительських товариств. Її проукраїнська позиція вороже спри­ймалася як чехізаторами освіти, так і москвофілами та т. зв. тутешняками. Під час реформи освіти їй та її чоловікові, який також був учителем і автором під­ручників з математики, було від­мовлено в отриман­ні чехо-словацького громадянства, що по­збавило по­друж­жя роботи в школі. Після звільне­н­ня упродовж 1927—28 мешкала в с. Довге на Іршавщині в родині зятя доньки І. Франка Анни лікаря П. Ключка, де виховувала їхніх дітей. 1929 виїхала на Прикарпа­т­тя, учителювала в сільських школах, пізніше була директором початкової школи. 1940 травмувалася й на­ступні роки хворіла, від 1957 мешкала в смт Рудне. Твори П. зна­йшли нове диха­н­ня в сучасній українській школі, за чин­ними про­грамами їх вміщують у посібниках для до­шкільнят, під­ручниках та хрестоматіях для початкової школи, вони вві­йшли у шкільну про­граму літературного крає­знавства. У рідному селі діє музей П.