Підгірянка Марійка

Визначення і загальна характеристика

ПІДГІРЯ́НКА Марійка (справжнє — Ленарт-Домбровська Марія Омелянівна; 29. 03. 1881, с. Білі Ослави, нині Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл. — 18. 05. 1963, смт Рудне, нині Львівського р-ну Львівської обл., похована у Львові) — поетеса, драматург, педагог. Дружина Авґустина, мати Остапа Домбровських. Народилася у багатодітній родині лісничого. Освіту здобувала самотужки, під опікою діда. Екстерном склала іспити за 8-класну жіночу гімназію в Коломиї (нині Івано-Франківська обл., 1896), за учительську семінарію у Львові (1900). Учителювала в народних школах Прикарпаття. 1915 у зв’язку з воєнними діями родину евакуювали до Австрії, у таборах біженців працювала вихователькою дітей, вчителькою початкової школи (м. Ґмінд). Від 1919 — на Закарпатті, вчителювала в народних школах сіл Зарічево, Порошково на Перечинщині (до 1927), була домашньою вчителькою внуків І. Франка. Авторка підручників для народних шкіл на Закарпатті. Для початкових класів упорядкувала й видала в Ужгороді авторські віршовані читанки «Ластівочка» (1925, 1927), «Збірник віршів для підкарпатських діточок» (1926), заклавши таким чином, за визначенням С. Жупанина, «підвалини поетичної педагогіки». Читанки створені на засадах передових європейських педагогічних ідей, педагогіки демократизму, принципів природовідповідності, гуманізму та дитиноцентризму. Перші поезії опублікувала в антології «Українська муза» (1909). Відома як авторка віршів для дітей, які друкувала в дитячих журналах «Наш рідний край», «Віночок», «Пчілка», підручниках для початкової школи, пластунських альманахах. Їй належить низка патріотичних творів для українського Пласту, деякі з них стали відомими піснями. Загалом на Закарпатті написала понад 100 віршів, що увійшли до золотого фонду української літератури для дітей, спеціально для шкільного театру створила драми «Святий Миколай на Підкарпатській Русі», «В чужім пір’ї». Окремими виданнями вийшли п’єси «Вертеп» (Уж., 1921; Л., 1932), «Ганнуся» (Л., 1934). П. була активною поборницею української мови у школах Підкарпатської Русі, учасницею вчительських з’їздів, професійних учительських товариств. Її проукраїнська позиція вороже сприймалася як чехізаторами освіти, так і москвофілами та т. зв. тутешняками. Під час реформи освіти їй та її чоловікові, який також був учителем і автором підручників з математики, було відмовлено в отриманні чехо-словацького громадянства, що позбавило подружжя роботи в школі. Після звільнення упродовж 1927–28 мешкала в с. Довге на Іршавщині в родині зятя доньки І. Франка Анни лікаря П. Ключка, де виховувала їхніх дітей. 1929 виїхала на Прикарпаття, учителювала в сільських школах, пізніше була директором початкової школи. 1940 травмувалася й наступні роки хворіла, від 1957 мешкала в смт Рудне. Твори П. знайшли нове дихання в сучасній українській школі, за чинними програмами їх вміщують у посібниках для дошкільнят, підручниках та хрестоматіях для початкової школи, вони ввійшли у шкільну програму літературного краєзнавства. У рідному селі діє музей П.

Завантажити статтю