Плотникова Раїса Василівна

ПЛО́ТНИКОВА Раїса Василівна (07. 11. 1955, м. Лубни Полтавської обл.) — письменниця. Член НСПУ (1999). Премії імені Л. Бразова (2008), імені В. Малика (2011), імені І. Котляревського (2012), імені І. Кошелівця (2013). Освіта середня. Працювала в Лубенському міськпобуткомбінаті (1974–92), від 1992 — приватний підприємець. Видала романи «Афганський кут» (2005), «В яру згасаючих зірок» (2007), «Обличчям до полум’я (2009; усі — Київ), «Реквієм для Рози» (2016), «Непманша» (2019), «Марго та сексот» (2021; усі — Харків), збірки поезії «Втомилася мовчати» (1997), «В передчутті» (2003), «Без фіранок» (2013), прози та поезії «Не всі ночі темні» (1998), новел і віршів «Розіп’ята на двох хрестах» (2007), новел «У лабіринтах міста спокус» (2009), художньої публіцистики «Життєдайні джерела роду» (2014; усі — Полтава). Вірші та проза друкували в часописах «Дніпро», «Вітчизна», «Жінка», «Криниця», «Єгупець», «Рідний край», «Бахмутський шлях», «Соборність», «Золота пектораль», «Полтавська криниця», газетах «Літературна Україна», «Українська літературна газета», «Хрещатик», «Молодь України», «Зоря Полтавщини» та ін. Духовна біографія П. — у її творах. Слово письменниці міцне й нерозмите, характери персонажів самовіддані та самозаглиблені, буяння почуттів часто поступаються осмислювальній глибині й прагненню піднести значущість буденності. Людина в її зображенні — епіцентр усесвіту, творець власного життя.

Рекомендована література

1. Лук’яненко Є. У глухому куті втечі // Дніпро. 2007. № 11–12;
   Google Scholar Internet
2. Білик Г. Уміння віднаходити ім’я // Рідний край. 2013. № 1;
   Google Scholar Internet
3. Диба А. Вони пройшли мінне поле: Раїса Плотникова про незнищенність української душі // Полтав. криниця. 2019. № 2.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю