Поліщук Василь Павлович
ПОЛІЩУ́К Василь Павлович (25. 05. 1918, с. Михайловське, нині Новосибірської обл., РФ — 19. 07. 1979, Ужгород) — письменник, журналіст. Член СПУ (1962). Учасник 2-ї світової війни. Бойові нагороди. Народився у сім’ї переселенців з України на Далекий Схід. Після воєнних дій 1918–20 родина повернулася на рідну Вінниччину. Трудову діяльність П. розпочав 1936 як співробітник газети «За соціалістичне село» в м. Ізяслав на Хмельниччині. Закінчив Український комуністичний інститут журналістики (Харків, 1940). Після війни працював журналістом у газеті «Червоне Запоріжжя». Від 1946 — на Закарпатті: у редакції газети «Советское Закарпатье», був редактором обласного книжково-газетного видавництва, спецкором газети «Правда Украины». Дебютував 1940 оповіданням «Чотири тополі» в альманасі «Літературний УКІЖ». Автор численних нарисів, рецензій у регіональній та республіканській періодиці. Окремими виданнями вийшли книги нарисів «Людина стає героєм» (1960), «Скарби “Чорного мочара“» (1963), «Гвардійці дев’ятої» (1974); оповідань та повістей «Казки Карпатського лісу» (1968), «Лісова повість» (1971), «Максимова криниця» (1973), «Верховинські комісари» (1978) та ін. Упорядник путівників та фотоальбомів «Оновлене Закарпаття» (1964), «Знакомьтесь, Ужгород» (1966; усі — Ужгород).
Рекомендована література
- Балега Ю. Василеві Поліщуку — 60 // Літературна Україна. 1978, 28 трав.;
- Густі В. Кого я знав // Молодь Закарпаття. 1989, 4 лют.;
- Письменники Срібної землі. Уж., 2006.
Завантажити статтю
Людина 
