Поліщук Василь Павлович

ПОЛІЩУ́К Василь Па­влович (25. 05. 1918, с. Михайловське, нині Новосибірської обл., РФ — 19. 07. 1979, Ужгород) — письмен­ник, журналіст. Член СПУ (1962). Учасник 2-ї світової війни. Бо­йові нагороди. Народився у сімʼї пере­селенців з України на Далекий Схід. Після воєн­них дій 1918—20 родина повернулася на рідну Він­нич­чину. Трудову діяльність П. роз­почав 1936 як спів­робітник газети «За соціалістичне село» в м. Ізяслав на Хмельнич­чині. Закінчив Український комуністичний ін­ститут журналістики (Харків, 1940). Після війни працював журналістом у газеті «Червоне Запоріж­жя». Від 1946 — на Закарпат­ті: у редакції газети «Советское Закарпатье», був редактором обласного книжково-газетного видавництва, спецкором газети «Правда Украины». Дебютував 1940 оповіда­н­ням «Чотири тополі» в альманасі «Літературний УКІЖ». Автор числен­них нарисів, рецензій у регіональній та республіканській періодиці. Окремими ви­да­н­нями ви­йшли книги нарисів «Людина стає героєм» (1960), «Скарби “Чорного мочара“» (1963), «Гвардійці девʼятої» (1974); оповідань та повістей «Казки Карпатського лісу» (1968), «Лісова повість» (1971), «Максимова криниця» (1973), «Верховинські комісари» (1978) та ін. Упорядник путівників та фотоальбомів «Оновлене Закарпа­т­тя» (1964), «Знакомьтесь, Ужгород» (1966; усі — Ужгород).

Завантажити статтю