Політична історія

ПОЛІТИ́ЧНА ІСТО́РІЯ — галузь наукових знань, що описує та аналізує політичні події, ідеї, а також діяльність політичних партій і рухів та політичних лідерів. Саме це у першу чергу від­різняє П. і. від тісно повʼязаних з нею інших сфер історичного зна­н­ня — від соціальної, економічної, дипломатичної, воєн­ної та інших історій. П. і. зосереджена насамперед на подіях, повʼязаних зі становле­н­ням національних держав і пере­бігом політичних процесів. Ґ. Геґель за­уважував, що в основі П. і. лежить постулат про державу як моральну та духовну силу, що є поза матеріальними інтересами її субʼєктів. З цього випливає, що саме держава є ключовим агентом історичних змін. Це сут­тєво від­різняє П. і., на­приклад, від соціальної історії, предметом інтересів якої є насамперед життя та дії простих людей. Один із найважливіших аспектів П. і. — ви­вче­н­ня ідеології як потуги, рушійної сили, що спричиняє історичні зміни. Першу спробу «сайєнтифікувати» П. і. зробив німецький історик Л. фон Ранке у 19 ст. Від­тоді вона пере­творилася на авторитетну наукову галузь, що у деяких країнах має солідну ін­ституціональну базу, зокрема у США 2000 створено Ін­ститут політичної історії з метою сприя­н­ня дослідже­н­ням американської політичної історії. В Україні П. і. досліджують науковці, які працюють у закладах вищої освіти і у системі НАНУ. На базі Ін­ституту політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ (Київ) було реалізовано два найвагоміших науково-дослідницьких проєкти, присвячені висвітлен­ню вузлових про­блем П. і. України 19–21 ст. — «Політична історія України. ХХ столі­т­тя» (т. 1–6, 2002–03), «Україна: політична історія. ХХ — початок ХХІ столі­т­тя» (2007; усі — Київ).