КО́БЕЦЬ Василь Дмитрович (04. 11. 1943, с. Слободище Дашівського, нині Іл­лінецького р-ну Він­ницької обл. — 23. 12. 2020, Він­ниця) — письмен­ник. Батько П. Кобця. Член НСПУ (1975). Обласної літературної премії імені М. Трублаїні (1974), імені М. Коцюбинського (1988), імені І. Богуна (1999), імені І. Огієнка (2011). Закінчив Львівський університет (1972). Працював у газеті «Червоний прапор», 1972–75 — за­ступник редактора ра­йон­ної газети «Трудова слава» та кориспондент газети «Він­ницька правда». На творчій роботі. 1992–94 у Греції ви­вчав історію античного світу. Голова Він­ницьких організацій Кон­гресу української інтелігенції (від 1996), НСПУ (2002–05), Літературно-мистецькі обʼ­єд­на­н­ня імені В. Стуса (від 2000). Головний редактор журналу «Собор» (Він­ниця, від 2005). Дебютував 1958 віршами у газети «Прапор пере­моги» (Іл­лінці).

У поезії сповід­ував вірність національній ідеї, во­звеличував людські почу­т­тя, осмислював долю рідного народу, його боротьбу за свободу. Художньо-документальні повісті «Поле моє» (1975), «Джерела бʼють» (1976), «Будень, як свято» (1978; усі — Київ) — роз­повіді про не­просту селянські долю, красу рідного краю, тяжкі жит­тєві перипетії. Створив низку повістей для юних читачів: «Осін­ні дзвони» (1982), «Вересневий день» (1988; обидві — Київ), «Не­звичайна знахідка в старій хаті, або Житіє “індуса” Тія», «Дана, Василько та білий світ» (обидві — 2001), «Бережи свою фортецю», «Пригоди полярних робінзонів» (обидві — 2011; усі — Він­ниця). Романи «Юрський горизонт» (1985), «Не осуди свого коха­н­ня» (1991; обидва — Київ) — про сміливих і героїч. українських робітників Сибіру, які не втратили звʼязку з рідною землею. Уклав збірку творів він­ницьких і кабардино-балкарських письмен­ників «По­братимська вірність» (О., 1989), літературно-мистецькі альманахи «Подільська пектораль», «17 вересня» (обидва — 2002), «Сторожові вогні над Божою рікою», «Немирівські мелодії» (обидва — 2007), «Ми в дорогу ви­йшли на світан­ні», «Презентація орлиного польоту» (обидва — 2009), «Стусове коло», «Повертаюся в рідний Брусилів» (обидва — 2010), «День народже­н­ня весни», «Микола Він­грановський — поет степу, любові і вічності» (обидва — 2011; усі — Він­ниця). Автор літературно-публіцистичних досліджень про творчість М. Стельмаха «Зійдуть сніги і правда проросте» (В., 2012). Пере­кладав з болгарської, грецької, польської літератур. Окремі твори К. пере­кладено болгарською, грецькою, польською, російською та іншими мовами. Фінансував спорудже­н­ня памʼятників В. Стусу (Він­ниця, 2002) та І. Огієнку (м. Брусилів Житомирської обл., 2010; скульптор обох — А. Бурдейний).