Пількевич Олександр Меркурійович
ПІЛЬКЕ́ВИЧ Олександр Меркурійович (06(18). 05. 1877, м-ко Фастів Васильківського пов. Київської губ., нині місто Київської обл. — 15. 10. 1922, м. Каліш, нині Великопольського воєводства, Польща) — військовий і громадсько-політичний діяч. Генерал-хорунжий Армії УНР (1920). У 1900 закінчив Київське піхотне юнкерське училище, 1903 склав іспит при Миколаївському інженерному училищі (Санкт-Петербург) для переведення в інженерні війська, 1910–11 навчався у Офіцерській повітроплавній школі. Служив у саперних частинах. Мав тісні зв’язки з М. Грушевським, В. Винниченком, М. Шаповалом, П. Тичиною, був членом українських громадських організацій, 1903 взяв участь у відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві. Під час 1-ї світової війни — командир 1-го повітроплавного дивізіону, 2-го авіаційного дивізіону. Активний учасник українізації війська, співзасновник Українського військового клубу імені гетьмана П. Полуботка (березень 1917). Делегат 1-го (травень 1917) і 2-го (червень 1917) Всеукраїнських військових з’їздів. Обраний членом Українського генерального військового комітету (УГВК) і кооптований до складу УЦР. Як член делегації УЦР наприкінці травня 1917 брав участь у переговорах з Тимчасовим урядом Росії щодо визнання автономії України. Від липня 1917 — представник УГВК при Генштабі російської армії у Петрограді (нині Санкт-Петербург); від листопада того ж року — начальник відділу українського Генштабу. В січні 1918 командував військовим підрозділом під час боїв із більшовицькими загонами в Києві. Згодом призначений членом інспекції до м. Володимир-Волинський (нині Володимир Волинської обл.), де формувалася Сіра дивізія. У період Української Держави очолював консульство у Москві. За Директорії УНР наприкінці 1918 відновлений на службі в Армії УНР — очолив Окремий корпус кордонної охорони. Після інтернування Армії УНР у Польщі від квітня 1921 — голова Координаційного комітету культурно-освітньої роботи, підпорядкованого Міністру військових справ УНР. У таборі Ланцут заснував театр, початкову та середню школи, народний університет, бібліотеку, літературно-військовий часопис «Наша зоря». 2016 на честь П. у Фастові перейменовано вулицю та провулок, 2018 з нагоди Дня незалежності України його ім’я присвоєно Чернівецькому прикордонному загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України.
Рекомендована література
- Удовиченко О. Спогади про Пилькевича // Наша зоря. [Каліш], 1923, № 31/32;
- Литвин М., Науменко К. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали. Л.; Х., 2007;
- A. Kolańczuk. Ukraińscy generałowie w Polsce. Emigranci polityczni: Słownik biograficzny. Przemyśl, 2009;
- Срібняк І., Палієнко М. Генерал-хорунжий Олександр Пилькевич («табірний» період життя та діяльності в Польщі, 1921–1922 рр.) // Європ. істор. студії. 2021. № 18.
Завантажити статтю
Людина 
