ПАНЧУ́К Май Іванович (01. 05. 1937, с. Попільня Попільнянського, нині Житомирського р-ну Житомирської обл. — 04. 08. 2018, Київ) — історик, етнополітолог. Доктор історичних наук (1983), професор (1987). Заслужений діяч науки і техніки України (1997). Орден «За заслуги» 3-го (2007) та 2-го (2012) ступенів. Закінчив Київський університет (1960). Від­тоді пере­бував на комсомольській роботі; від 1965 працював у Київському технологічному ін­ституті харчової промисловості; від 1969 — у Ін­ституті історії партії при ЦК КПУ; 1991 — у Ін­ституті історії АН УРСР; 1992–94 і 1996–2018 — завідувач від­ділу національних меншин, 1994–96 — за­ступник директора з наукової роботи Ін­ституту політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ; 1996–98 — перший за­ступник голови, голова Вищої атестаційної комісії України. У радянський період П. ре­презентував себе пере­важно як дослідника повоєн­ної від­будови залізничного транс­порту і політичної історії України, а його тогочасні публікації не були по­збавлені властивих для радянської історіо­графії стереотипів та ідеологічних штамів. Натомість науковий доробок часів незалежності від­значений еволюцією в методології досліджень, подола­н­ням «білих плям», пере­оцінкою власних по­глядів, пошуком нових під­ходів у пере­осмислен­ні української минувшини, від­новле­н­ня історичної правди, зокрема щодо особливостей ідеології «національного комунізму», політики коренізації та українізації, геноцидних наслідків масових ре­пресій і голодоморів, аналізу сучасного етнополітичного роз­витку України в контекс­ті демократизації та євроінтеграції су­спільства. Новітні праці вченого демонструють не лише його україноцентризм, науковість і системний під­хід, але й здатність до теоретичних узагальнень і моделюва­н­ня етнонаціональних процесів, аналізу причин сепаратистських та екс­тремістських на­строїв, роз­палюва­н­ня локальних конфліктів у регіонах на тлі російської агресії, окупації АР Крим та частини Донецької і Луганської областей.