Панчук Май Іванович

Визначення і загальна характеристика

ПАНЧУ́К Май Іванович (01. 05. 1937, с. Попільня Попільнянського, нині Житомирського р-ну Житомирської обл. — 04. 08. 2018, Київ) — історик, етнополітолог. Доктор історичних наук (1983), професор (1987). Заслужений діяч науки і техніки України (1997). Орден «За заслуги» 3-го (2007) та 2-го (2012) ступенів. Закінчив Київський університет (1960). Відтоді перебував на комсомольській роботі; від 1965 працював у Київському технологічному інституті харчової промисловості; від 1969 — у Інституті історії партії при ЦК КПУ; 1991 — у Інституті історії АН УРСР; 1992–94 і 1996–2018 — завідувач відділу національних меншин, 1994–96 — заступник директора з наукової роботи Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ; 1996–98 — перший заступник голови, голова Вищої атестаційної комісії України. У радянський період П. репрезентував себе переважно як дослідника повоєнної відбудови залізничного транспорту і політичної історії України, а його тогочасні публікації не були позбавлені властивих для радянської історіографії стереотипів та ідеологічних штамів. Натомість науковий доробок часів незалежності відзначений еволюцією в методології досліджень, подоланням «білих плям», переоцінкою власних поглядів, пошуком нових підходів у переосмисленні української минувшини, відновлення історичної правди, зокрема щодо особливостей ідеології «національного комунізму», політики коренізації та українізації, геноцидних наслідків масових репресій і голодоморів, аналізу сучасного етнополітичного розвитку України в контексті демократизації та євроінтеграції суспільства. Новітні праці вченого демонструють не лише його україноцентризм, науковість і системний підхід, але й здатність до теоретичних узагальнень і моделювання етнонаціональних процесів, аналізу причин сепаратистських та екстремістських настроїв, розпалювання локальних конфліктів у регіонах на тлі російської агресії, окупації АР Крим та частини Донецької і Луганської областей.

Завантажити статтю