Профспілки незалежні

ПРОФСПІЛКИ́ НЕЗАЛЕ́ЖНІ  — спроби формування альтернативних офіційним організацій трудящих у СРСР в 1970–1980-х рр. Протести і виступи робітників у формі страйків відомі від періоду правління М. Хрущова. Піднесення правозахисного руху наприкінці 1960-х рр. дало поштовх і до створення П. н., що формально не забороняли радянські закони. Наприкінці 1960-х — на початку 1970-х рр. до таких спроб вдалися киянин І. Грищук, а також донецькі інженери В. Клебанов та О. Нікітін. Усі вони зазнали психіатричних репресій. 26 лютого 1978 В. Клебанов заснував «Асоціацію вільної профспілки трудящих Радянського Союзу» й очолив групу із декількох десятків осіб, які домагалися, як і він, відновлення порушених прав у приймальнях вищих державних і партійних органів СРСР у Москві. Чисельність групи сягала 150 осіб, значну частину складали українські трудящі. Своїм завданням асоціація оголосила захист порушених прав трудящих, ніяких політичних вимог вона не висувала. Проте вже наприкінці березня 1978 найактивніші члени асоціації заарештовані, частина з них запроторена у психіатричні лікарні. Наступний етап незалежного профспілкового руху — виникнення регіональних груп Вільного міжпрофесійного об’єднання трудящих. У 1980-х рр. Е. Крицький зробив спробу створити незалежну профспілку водіїв у м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл. Однак масового характеру незалежний профспілковий рух в УРСР, як і в інших республіках СРСР, так і не набув. Серйозний робітничий рух розпочався лише у липні 1989, коли по всій країні прокотилася хвиля шахтарських страйків. У Донбасі тоді страйкувало 182 шахти.

Завантажити статтю