Профспілки незалежні

ПРОФ­СПІЛКИ́ НЕЗАЛЕ́ЖНІ — спроби формува­н­ня альтернативних офіційним організацій трудящих у СРСР в 1970—1980-х рр. Протести і ви­ступи робітників у формі страйків ві­домі від періоду правлі­н­ня М. Хрущова. Під­несе­н­ня правозахисного руху на­прикінці 1960-х рр. дало поштовх і до створе­н­ня П. н., що формально не забороняли радянські закони. На­прикінці 1960-х — на початку 1970-х рр. до таких спроб вдалися киянин І. Грищук, а також донецькі інженери В. Клебанов та О. Нікітін. Усі вони за­знали психіатричних ре­пресій. 26 лютого 1978 В. Клебанов заснував «Асоціацію вільної проф­спілки трудящих Радянського Союзу» й очолив групу із декількох десятків осіб, які домагалися, як і він, від­новле­н­ня порушених прав у при­ймальнях вищих державних і партійних органів СРСР у Москві. Чисельність групи сягала 150 осіб, значну частину складали українські трудящі. Своїм зав­да­н­ням асоціація оголосила захист порушених прав трудящих, ніяких політичних вимог вона не висувала. Проте вже на­прикінці березня 1978 най­активніші члени асоціації заарештовані, частина з них за­проторена у психіатричні лікарні. На­ступний етап незалежного проф­спілкового руху — виникне­н­ня регіональних груп Вільного між­професійного обʼ­єд­на­н­ня трудящих. У 1980-х рр. Е. Крицький зробив спробу створити незалежну проф­спілку водіїв у м. Кривий Ріг Дні­пропетровської обл. Однак масового характеру незалежний проф­спілковий рух в УРСР, як і в інших республіках СРСР, так і не набув. Сер­йозний робітничий рух роз­почався лише у липні 1989, коли по всій країні прокотилася хвиля шахтарських страйків. У Донбасі тоді страйкувало 182 шахти.