Плотніков Володимир Олександрович

ПЛО́ТНІКОВ Володимир Олександрович (07(19). 05. 1873, м. Орел, Росія — 11. 09. 1947, Київ) — фізико-хімік. Доктор хімічних наук (1935), професор (1910), академік АН УРСР (1920), член-кореспондент АН СРСР (1932). Закінчив Московський університет (1895). Викладав у Брянському технічному училищі (Росія, 1895–98) та Київському політехнічному ін­ституті (1899–41, у 1909–41 — завідувач кафедри фізичної хімії); водночас від 1920 очолював Хімічну лабораторію ВУАН, від 1922 — Науково-дослідну кафедру хімії Народного комісаріату освіти УСРР, 1931–41 — перший директор Ін­ституту хімії АН УРСР (нині Ін­ститут загальної та неорганічної хімії НАНУ, Київ; 1945–47 — завідувач лабораторії неводних роз­чинів). У роки 2-ї світової війни — президент УАН (1941–43) в окупованому Києві. Засновник київської електрохімічної школи. Основні наукові праці присвячені пита­н­ням мінеральної хімії та електрохімії неводних роз­чинів. Йому належать числен­ні дослідже­н­ня комплексних сполук алюмінію та його солей. Довів існува­н­ня сут­тєвого звʼязку між електролітичною дисоціацією та комплексо­утворе­н­ням у роз­чинах, екс­периментально під­твердив хімічну теорію роз­чинів Д. Менделєєва, роз­робив хімію комплексних сполук алюмінію, вперше здобув металевий алюміній електролізом неводних роз­чинів при звичайній (кімнатній) температурі. Для зʼясува­н­ня електро­провід­ності роз­чинів за­пропонував оригінальну гіпотезу про електрохімічний резонанс. Автор під­ручників «Введение в изучение физической химии» (1910) та «Курс термодинамики» (1915; обидва — Київ), що впродовж багатьох років були базовими посібниками із цих дисциплін для студентів і викладачів вузів України.