Передкарпатський прогин

ПЕРЕ­ДКАРПА́ТСЬКИЙ ПРОГИ́Н — геотектонічна структура, яка є складовою Карпатської складчастої системи та про­стягається між покривно-складча­стою гірською спорудою Карпат і Східноєвропейською платформою та Скіфською плитою, зокрема її пів­ден­но-західною окраїною — Волино-Подільською монокліна­л­лю та Мезійським масивом. Довжина прогину майже 1700 км (зокрема в Україні — 300 км), ширина від 5 до 75 км. У тектонічному плані П. п. є молодою (альпійською) перед­гірною структурою земної кори (прогином). Він почав формуватися на початку неогену у звʼязку з утворе­н­ням і впродовж завершального етапу роз­витку Карпат. Утворений моласовими від­кладами неогеново-антропогенового віку, часто соле-, нафто- і газоносними. Під час на­ступного етапу роз­витку Карпатського орогену від­бувалося зміще­н­ня області акумуляції від­кладів на пів­нічний схід й утворе­н­ня у П. п. 3-х зон: Бориславсько-Покутської (вздовж зовнішнього краю Карпат), Самбірської (на пів­нічний схід від неї) та Більче-Волицької (у приплатформній частині прогину). Існує також поділ П. п. на 2 тектонічні зони, які від­різняються комплексами від­кладів та особливостями тектоніки. Пів­нічно-східна частина, що прилягає до платформи, слабо дис­локована, належить до Зовнішньої зони прогину, пів­ден­но-західна (Внутрішня) зона має складну покривно-складчасту будову. В ній виділяють Самбірську і Бориславсько-Покутську підзони. Покривні структури Карпатської складчасто-покривної споруди до кінця сармату в міоцені насунулися на внутрішні частини П. п. на від­стань до 30 км. У будові П. п. беруть участь від­клади палеозойського фундаменту молодої епігерцинської Волино-Подільської плити, мезозойські і кайнозойські від­клади чохла і крейдяно-неогенові ал­ло­хтон­ні утворе­н­ня Карпатської складчастої споруди. У неогенових осадових від­кладах виділяють нижні, середні та верх­ні моласи. Бориславсько-Покутська підзона пред­ставляє покрив у ви­гляді багато­ярусної системи складок, насунутих далеко на пів­нічний схід. В їх геологічній будові виділяють піщано-глинисту соленосну товщу нижніх моласів, що залягають на від­кладах палеогенового і крейдового флішу. До цієї зони приурочені поклади нафти, калійної і камʼяної солей. Складки Самбірської підзони побудовані товщею середніх моласів потужністю 3—4 км, пред­ставлених пісковиками та аргілітами, локально солями. Вони насунуті на периферійну частину прогину. В основі залягає мезозойський чохол епіпалеозойської платформи. Для Більче-Волицької підзони властиві брахіантиклінальні та куполоподібні складки. Ця зона контактує з платформою у ви­гляді смуги тектонічних порушень, пере­важно скидів. Її геологічна будова пред­ставлена верх­німи моласами (піщано-глинисті від­клади потужністю 1—4,5 км), що залягають на епібайкальському та епіпалеозойському фундаменті. До цієї зони приурочені родовища природного газу і самородної сірки. Рельєф П. п. пред­ставлений перед­гірними пластово-денудаційними височинами з домінува­н­ням пасмово-горбистих форм і пластово-акумулятивними під­вищеними рівнинами, роз­членованими терасованими долинами та улоговинами. Домінантними екзоген­ними процесами є ерозійно-акумулятивні, зсувні та сельові.

Завантажити статтю