Порайко Василь Іванович
Визначення і загальна характеристика
ПОРА́ЙКО Василь Іванович (12. 10. 1888, с. Устя, нині Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. — 25. 10. 1937, Київ) — радянський і партійний діяч. Закінчив Коломийську гімназію (1910), вивчав право у Львівському університеті. З початком 1-ї світової війни 1914 мобілізований до австро-угорської армії. 1915–17 перебував у російському полоні в м. Астрахань. 1918 вступив до більшовицької партії, обраний головою Астраханського губраднаргоспу і членом губвиконкому. 1919 спрямований на партійну роботу в Україну. Став членом президії Тимчасового комітету комуністів Східної Галичини і Буковини, Організаційного бюро Комуністичної партії Східної Галичини і Буковини. Від лютого 1920 — командувач Червоної УГА, що у квітні того ж року була ліквідована. 1920–21 — голова виконкому Полтавської губернської ради та голова Полтавського губернського комітету КП(б)У; 1921–23 — голова виконкому Подільської губернської ради; 1923–24 — заступник голови Малої ради нарордних комісарів (РНК) УСРР, голова Української спілки кустарів; 1925–27 — голова «Укрсільбанку»; 1927–30 — Народний комісар юстиції УСРР і генеральний прокурор; 1930–37 — заступник голови РНК УРСР. Член ЦК КП(б)У (1927–37) і його Організаційного бюро (1928–37). 13 серпня 1937 заарештований, 24 жовтня того ж року за звинуваченням у приналежності до керівництва буржуазно-націоналістичної антирадянської організації колишніх боротьбистів засуджений до розстрілу. Реабілітований 1957. У рідному селі було встановлено погруддя П., демонтоване 2022 під час декомунізації.
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
