Петрів Всеволод Миколайович

ПЕ́ТРІВ Всеволод Микола­йович (02(14). 01. 1883, Київ — 10. 07. 1948, м. Реґенсбурґ, похований у м. Авґсбурґ, Німеч­чина) — військовий і громадсько-політичний діяч. Був одружений на дочці В. Ікон­никова. Генерал-хорунжий Армії УНР (1920). Дійсний член НТШ (1948). Закінчив Володимирський Київський кадетський корпус (1900), Павлівське військове училище (1902) і Миколаївську академію Ген­штабу (1910) в Санкт-Петербурзі. Пере­бував на військовій службі, зокрема у 165-му піхотному Луцькому полку, штабах Київського військового округу та 42-ї піхотної дивізії (Київ). Учасник 1-ї світової війни. Організатор українізації російських частин — із солдат-українців 7-ї Турке­станської стрілецької дивізії восени 1917 сформував Гайдамацький кін­ний полк ім. кошового К. Гордієнка і привів його у роз­порядже­н­ня УЦР. Брав участь у вуличних боях проти червоногвардійських загонів у Києві. Від лютого 1918 — командир 3-го Запорозького куреня військ УЦР, який згодом роз­горнуто у 1-й Запорозький ім. кошового К. Гордієнка полк кін­них гайдамаків у складі Запорозького корпусу Армії УНР. Від червня 1918 — у роз­поряджен­ні начальника Ген­штабу Української Держави; від жовтня — помічник начальника 2-ї Київської спільної юнацької школи; від грудня — начальник Житомирської юнацької школи; від червня 1919 — командувач Волинської групи Армії УНР; від липня — Військовий міністр, від листопада — товариш (за­ступник) Військового міністра УНР; від травня 1920 — ін­спектор піхоти Армії УНР, разом із її частинами інтернований у Польщі. Від березня 1921 — 1-й генерал-квартир­мейстер, від серпня — начальник Ген­штабу Армії УНР. У червні 1922 ви­йшов у від­ставку. Викладав в Українській гімназії у м. Хуст (нині Закарпатської обл.), Українському високому педагогічному ін­ституті імені Драгоманова у Празі, Українській реальній гімназії у м. Моджари по­близу Праги. Брав активну у часть у громадсько-політичному житті української діаспори. Від 1929 спів­працював з ОУН. У березні 1939 від­мовився від пропозиції очолити Збройні сили Карпатської України. У червні 1941 — Військовий міністр в Українському державному правлін­ні (уряді Я. Стецька). Разом із іншими членами правлі­н­ня заарештований німцями і увʼязнений у концтаборі, 1944 звільнений. Від­мовився очолити Українське визвольне військо та Українську національну армію, але був радником командувача остан­ньої генерала П. Шан­друка. Досліджував військове мистецтво та воєн­ну історію УНР. На його честь пере­йменовано вулиці у м. Боярка Фастівського р-ну Київської обл. (також встановлено меморіальну дошку) та Житомирі, а також провулок і вулицю в Києві.

Завантажити статтю