Поле соціальне

ПО́ЛЕ СОЦІА́ЛЬНЕ — елемент соціального простору, де індивіди чи групи взаємодіють і змагаються за ресурси, владу та соціальне ви­зна­н­ня. Для П. с. притаман­ний власний набір правил, практик і від­носин. На початку 20 ст. німецький і американський психолог К. Левін висунув та об­ґрунтував теорію поля у психології, за допомогою якої він прагнув пояснити людську поведінку шляхом ви­вче­н­ня взаємодії між людьми та їхнім середовищем. За К. Левіним, людську поведінку ви­значають не лише внутрішні потяги чи зовнішні стимули, вона швидше є динамічною взаємодією між людиною та її ситуацією. Саму концепцію П. с. роз­робив і популяризував французький соціолог П. Бурдʼє, який за­пропонував комплексний і систематичний під­хід до неї. У його працях, зокрема «Outline of a Theory of Practice» («Нарис теорії практики», Кембридж, 1972) і «The Field of Cultural Production» («Поле культурного виробництва», Нью-Йорк, 1993), була ви­значена та роз­винена концепція П. с. як під­ґрунтя для подальшого роз­витку теорій соціальних практик. Теорія П. с. забезпечує основу для ро­зумі­н­ня динаміки соціального життя, від­носин влади та роз­поділу соціальних ресурсів. Її ключові елементи: автономія поля, види капіталу, габітус, символічна влада. П. Бурдʼє стверджував, що кожне П. с. має свої специфічні правила, ієрархії та механізми залуче­н­ня та вилуче­н­ня, що формують роз­поділ ресурсів і влади в цьому просторі; наголошував на концепції капіталу, як різноманітних ресурсів, якими володіють індивіди чи групи і які можуть використовувати для отрима­н­ня пере­ваг у П. с. Економічний капітал — фінансові ресурси, культурний капітал — зна­н­ня, навички та наявність чи від­сутність культурних смаків, соціальний капітал — до­ступ до від­критих чи закритих соціальних мереж і звʼязків. Володі­н­ня та вміле викори­ста­н­ня різних форм капіталу може впливати на позицію і успіх індивіда у П. с. Для ро­зумі­н­ня шляхів здобува­н­ня різних видів капіталу у процесі соціалізації акторів у П. с. П. Бурдʼє за­провадив концепцію габітусу як інтерналізованих схильностей, звичок, способів мисле­н­ня та майбутніх патернів поведінки. Габітус формує сприйня­т­тя, уподоба­н­ня індивіда, керуючи його стратегіями та діями у просторі П. с. П. Бурдʼє наголошував на ви­значальній ролі символічної влади у П. с. Символічна влада — здатність формувати значе­н­ня, ви­значати, що вважати цін­ним або закон­ним, і впливати на соціальні судже­н­ня та практики. Таким чином, символічна влада тісно повʼязана з культурним капіталом і вмі­н­ням акторів навʼязувати власні ви­значе­н­ня та стандарти у П. с. Від­бувається по­стійна боротьба та конкуренція між акторами за позиції влади та ресурси всередині П. с. Його динаміка перед­бачає від­носини влади, альянси, конфлікти та стратегії, що використовують індивіди чи групи з метою отримати пере­вагу або зберегти своє становище у П. с. Воно логічно повʼязане соціальними ін­ституціями, що забезпечують основу для організації поведінки та структурува­н­ня різних аспектів соціального життя. На від­міну від П. с., соціальні ін­ституції мають більш організовану та формалізовану структуру ролей, правил та ієрархії, які керують поведінкою акторів та формують соціальні взаємодії. Теорія П. с., у свою чергу, забезпечує основу для ро­зумі­н­ня соціальної динаміки, від­носин влади та роз­поділу ресурсів у конкретних сферах соціальної діяльності. Вона має значний вплив на соціологічний аналіз, особливо у галузях культурної соціології, соціальної стратифікації та соціології зна­н­ня. Теорія П. с. забезпечила дослідників під­ґрунтям для ви­вче­н­ня того, як актори та групи конкурують, взаємодіють і позиціонують себе у конкретних П. с., таких як економіка, політика, релігія, література, наука, враховуючи складну взаємодію влади, капіталу та соціальних структур.

Завантажити статтю