Політична культура

Визначення і загальна характеристика

ПОЛІТИ́ЧНА КУЛЬТУ́РА  — інтегральна якісна характеристика політичного життя суспільства, сукупність поглядів, переконань, орієнтацій та зразків поведінки, що визначають ставлення людей до політики, рівень і спрямованість їхньої політичної активності. Як складне соціокультурне утворення, П. к. має понад 40 визначень: особлива модель орієнтації в політичних діях (американський політолог Ґ. Алмонд), модель орієнтації і поведінки в політиці (американський політолог В. Розенбаум), сукупність позицій, цінностей і зразків поведінки, що зачіпають взаємини влади і громадян (польський соціолог і політолог Є. Вятр), стійкі форми політичної поведінки та політичної свідомості (С. Дембіцький) тощо. Термін «П. к.», запроваджений у науковий обіг німецьким філософом Й. Гердером 1784, знайшов розвиток у працях С. Верба, Г. Пауелла, Д. Елейзера, Р. Такера (усі — США), Ґ. Алмонда, В. Розенбаума, Є. Вятра та ін. Серед вітчизняних соціологів внесок у дослідження П. к. зробили О. Вишняк, Є. Головаха, О. Куценко, О. Лісеєнко, Н. Паніна, В. Полторак, А. Ручка, В. Степаненко, С. Дембіцький, В. Матусевич та ін. П. к. є структурним елементом політичної системи і функціонує на індивідуальному та суспільному рівнях. У свою чергу в її структурі виокремлюють когнітивний (розуміння громадянами політичних інтересів, норм і процедур політичного життя), ціннісно-нормативний (політичні цінності, ідеали, норми, традиції), поведінковий (моделі політичної поведінки, участь у виборах, членство в політичних партіях та громадських організаціях) елементи. Основні функції П. к.: пізнавальна (формування політичних поглядів, накопичення і передача досвіду), комунікативна (взаємодія всіх громадян та інститутів влади), інтегративна (збереження цілісності держави), регулююча (норми та правила взаємодії політичних суб’єктів), соціалізації (засвоєння політичних норм і цінностей, що сприяє формуванню інтересу до політичного життя), виховна (передача навичок політичної діяльності), прогностична (передбачення можливих варіантів поведінки суб’єктів політики). За характером участі громадян (класифікація Ґ. Алмонда, С. Верба) виокремлюють патріархальну (повна відсутність у населення знань про політику), підданську (пасивна політична поведінка, орієнтація на пануючі в суспільстві цінності при слабкій або повній відсутності участі в політичному процесі), патисипативну (активна участь індивідів у політичному житті суспільства) П. к.; за формами та методами здійснення влади — демократичну, авторитарну, тоталітарну П. к. У сучасному світі найбільш поширена комбінація цих типів. Серед емпіричних показників П. к. до інструментарію порівняльних міжнародних досліджень насамперед обирають ті, що безпосередньо віддзеркалюють залученість населення до сфери політичного життя суспільства: інтерес до політики, політичні знання, політичну компетентність, політичну участь (залученість до політичної діяльності), політичні цінності та преференції. Саме за такими показниками відслідковують зміни П. к. населення у багаторічному моніторингу суспільних змін, що здійснює Інститут соціології НАНУ (Київ).

Завантажити статтю