Політики соціологія

ПОЛІ́ТИКИ СОЦІОЛО́ГІЯ — галузь соціології, що ви­вчає взаємозвʼязок та взаємо­вплив суспільства та політики, соціальні чин­ники, що об­умовлюють політичну поведінку і ріше­н­ня, процеси формува­н­ня та транс­формації політичних ідеологій, утворе­н­ня політичних груп та організацій. Соціологи аналізують чин­ники, що впливають на активність та участь громадян у політичних процесах, формува­н­ня політичних уподобань, роз­поділ влади у су­спільстві та соціальні групи, які є найбільш ефективними у створен­ні політичного простору. На від­міну від політології, що досліджує функціонува­н­ня політичних систем, поведінку при голосуван­ні, процеси формува­н­ня політики, дипломатію та вплив ін­ституцій на політичні результати, П. с. роз­глядає пита­н­ня, повʼязані з соціальними рухами, політичною активністю, соціальною нерівністю, політичною культурою, соціальним конструюва­н­ням влади. Дослідники П. с. використовують ідеї та методологічні засади загальних соціологічних теорій. На­приклад, теоретична пер­спектива структурного функціоналізму (автор — американський соціолог Т. Парсонс) наголошує на значній ролі соціальних ін­ститутів та їхніх взаємозвʼязків у під­тримці соціального порядку та стабільності. У П. с. структурні функціоналісти зʼясовували шляхи викори­ста­н­ня політики для виріше­н­ня соціальних про­блем, під­тримки соціальної єд­ності або зміцне­н­ня існуючих структур влади. Частково ці ідеї отримали роз­виток у сучасному напрямі неоін­ституціоналізму, працях американських макро­економістів Д. Норта і Р. Патнема. В ін­ституційних теоріях П. с. звертають увагу на формува­н­ня формальних та неформальних правил у глобальній і регіональній політиці, норм та процедур у конкретних ін­ституційних контекс­тах, досліджують, яким чином соціальні ін­ституції впливають на процеси впровадже­н­ня політичних рішень. Теорії конфлікту в П. с. (німецький і британський соціолог Р. Дарендорф, британський соціолог Дж. Рекс, американський соціолог Л. Козер) зосереджені на боротьбі за владу, про­блемах соціальної нерівності, питан­ні, як політика може посилювати або закінчувати соціальні конфлікти. Політичні структури можуть або слугувати інтересам домінуючих груп, або кидати виклик істеблішменту, створюючи альтернативну ідеологію. На дослідже­н­ня сучасної П. с. мають вплив пост­структуралізм та постмодернізм. Ці теоретичні під­ходи акцентують увагу на ролі мови, символів та дискурсів у політиці. У їхніх межах у центр уваги було по­ставлено пита­н­ня, як влада та нерівність виникають і мають під­тримку завдяки викори­стан­ню офіційної мови та символів. Під впливом робіт французького філософа М. Фуко такі під­ходи зосереджені на від­носинах влади, виробництві знань і дисциплінарних практиках, завдяки яким утворюють механізми влади, контролю та на­гляду у сучасному су­спільстві. Також у сучасній П. с. використовують теорію акторської мережі, роз­роблену французькими соціологами М. Кал­лоном і Б. Латуром. Вони наголошували на тому, що у формуван­ні соціальних явищ поряд із людьми беруть участь і не живі субʼєкти (технології, артефакти, текс­тові документи тощо), саме таким чином виникають мережі акторів, залучених до формува­н­ня та впровадже­н­ня політики (державні установи, групи інтересів, екс­перти, сучасні технології маніпуляції та ін.). У 21 ст. під впливом транс­формацій у су­спільстві від­булися зміни у про­блематиці П. с., зокрема більше уваги приділяють глобальним і транс­національним взаємодіям, викори­стан­ню цифрових технологій у політичній сфері. Сучасна П. с. активно ви­вчає вплив глобалізації та транс­національних звʼязків на національні політичні системи та політичну поведінку, процеси формува­н­ня нових глобальних еліт. Із роз­витком цифрових технологій і соціальних медіа дослідники все більше цікавляться їхнім впливом на політичну мобілізацію, громадську думку, політичну комунікацію та формува­н­ня політичної ідентичності. П. с. досліджує взаємозвʼязок і взаємодію різних аспектів ідентичності, таких як ґендер, сексуальність, клас, раса, етнічність, релігія, їхній вплив на політичну поведінку, нові лінії конфліктів, дис­кримінацію та політику різномані­т­тя. Особливу увагу приділяють досліджен­ню політики інклюзії, прав груп-меншин і захисту прав людини; ви­значають складність та динамізм сучасного політичного середовища; наголошують на важливості між­дисциплінарного і комплексного під­ходу до дослідже­н­ня політичних явищ.

Літ.: The Handbook of Political Sociology States, Civil Societies, and Globalization. 2005; The New Handbook of Political Sociology. 2020 (обидві — Кембридж).

Н. Б. Отрешко

Завантажити статтю