Ідеологія

Визначення і загальна характеристика

ІДЕОЛО́ГІЯ (від ідея і …логія) — сукупність уявлень, пере­конань та ідей, зосереджених на стосунках людей у су­спільствах та при­значених виправдовувати чи змінювати ці взаємини, обʼ­єд­нуючи людей для колективних дій.

Поня­т­тя «І.». Термін «І.» увів 1796 франц. філософ Д. де Трасі, на­звавши ним «науку про ідеї», зав­да­н­ня якої вбачав у зʼясуван­ні джерел ідей, завдяки чому можна від­різняти ілюзорні ідеї від ідей пере­вірених, об­ґрунтованих. Терміном «ідея» у 17–18 ст. по­значали не тільки ро­зумово побудовані поня­т­тя, а й уявле­н­ня. З по­гляду Д. де Трасі, тільки ро­зумово об­ґрунтов. системи ідей можуть бути надій. основою для реформува­н­ня су­спільства і держави. Започаткува­н­ня І. як науки про ідеї від­повід­ало просвітниц. на­станові: подолати у масовій сві­домості ілюзорні уявле­н­ня, прикладом яких служили «ідоли» Ф. Бе­кона. Однак незабаром термін «І.» набув негатив. значе­н­ня, яке залишається впливовим і сьогодні. Вважають, що такий «поворот» започаткував Наполеон І, який зі зневажливим від­тінком називав «ідеологами» інтелектуалів із по­глядами, близькими до Д. де Трасі. Але найбільший вплив на набу­т­тя терміном «І.» негатив. значе­н­ня справила філософія К. Маркса та Ф. Енгельса. Суть їхньої концепції можна звести до тези: клас, який є власником засобів виробництва, панує не лише економічно, а й ідейно; панівними ідеями у клас. су­спільстві є ідеї панів. класу. З їхнього по­гляду, осн. функція І. полягає в захисті влади панів. класу. Загалом І. є ілюзор. від­ображе­н­ням екон. інтересів, оскільки навіть пред­ставники панів. класу вірять, що класова структура су­спільства і ринк. економіка є цілком необхідними, а тому виправ­даними. Від­так як панів. клас, так і пригноблений мають ілюзорне уявле­н­ня про реал. становище, су­спільство та світ загалом. Цю ілюзорну, хибну сві­домість К. Маркс і Ф. Енгельс по­значили терміном «І.». При цьому вони вважали ідеол. усі різновиди сусп. сві­домості. Але що таке «істин­на сві­домість» на противагу хибній? Якщо це має бути науково об­ґрунтов. світо­гляд, то наук. істини як цін­нісно нейтральні не можуть стати основою реформува­н­ня су­спільства. У марксизмі ж хоча й наголошено на деяких важливих сусп. цін­ностях (свобода, соц. справедливість, рівність), проте від­сутні філософія цін­ностей та етика, на яку мав би спиратися робітн. рух. «Реал. гуманізм» К. Маркса ґрунтується на перед­умові, що сві­домість пролетаріату звільняється з полону «хибної сві­домості» тільки внаслідок рев. боротьби та ліквідації класів, а це наївна позиція (див. Діалектичний матеріалізм). Заслуга К. Маркса та Ф. Енгельса полягає у наголошен­ні на тому, що люди здатні замінювати достовірні зна­н­ня про себе і соц. взаємини ілюзор. уявле­н­нями.

Слово «І.» набувало різних значень в історії та зберігає багато­значність у сучас. його вжитку. Щоб від­повісти на пита­н­ня, потрібно дослідити, як це явище повʼязане з ін. у певному су­спільстві. І. існують у від­повід. риториках та семіотиках — усних чи письмових текс­тах, символах, ритуалах тощо. Такі риторики й семіотики формують у людей певне ставле­н­ня до наяв. способів життя і сусп. взаємин: вони виправдовують їх (консе­рвативні І.) або критично оцінюють і спонукають до змін (реформатор. та рев. І.). Отож І. пред­ставлені перед­усім у ви­гляді певних семіотик, які містять не лише аргументації, а різного роду риторики, символи і ритуали, при­значені діяти не лише на розум, а й на почу­т­тя та під­сві­домість. Якщо І. пред­ставлені усними чи письмовими текс­тами, вони від­різняються списком тих тем, які охоплюють: найповніші з них пропонують ро­зумі­н­ня світу, людини, сусп. взаємин, держави тощо. При цьому вони містять від­повід­ні судже­н­ня, щоб формувати у людей певні цін­нісні пере­кона­н­ня. Але термін «І.» сучасні науковці використовують не тільки для по­значе­н­ня явної пред­ставленості І. у ви­гляді риторик чи семіотик, а неявного їх існува­н­ня у способах життя і поведінки. Декларацію цін­ностей та принципів можна на­справді використовувати як маску для мотивів, що ви­значають спосіб життя, поведінки та практики, які суперечать деклараціям, тому справжня І. часто від­різняється від декларованої. Так, в Україні політики, повʼязані з олігархіч. капіталом, часто проголошують курс на екон. модернізацію, хоча зорієнтовані тільки на особисте збагаче­н­ня. Це схиляє до того, щоб в аналізі І. брати до уваги не тільки її поверховий, декларатив. рівень, а глибший, прихований — на рівні мотивів життя та діяльності. Часто слово «І.» використовують для по­значе­н­ня одного різновиду І.: напр., коли цим словом по­значають тільки політ. І., або використовують його в негатив. значен­ні, з чим повʼязані теорії про «кінець І.» та про потребу «деідеологізації». Справді, І. містять певні за­грози, від­верне­н­ня яких вимагає від­повід. рівня особистої та колектив. крит. самосві­домості, та все ж доцільніше термін «І.» використовувати у цін­нісно-нейтрал. значен­ні: загалом І. не є чимось лише позитивним чи негативним; усе залежить від того, з якою І. маємо справу. Щоб від­повісти на пита­н­ня, позитивну чи негативну роль ві­ді­грає І. у су­спільстві, потрібно брати до уваги не тільки зміст того, що вона декларує на рівні риторики, а враховувати її під­текс­ти, прихов. мотиви та ті практики, які вона ін­спірує.

Дослідже­н­ня І. Сьогодні автори дослідж. І. пропонують різні під­ходи для зʼясува­н­ня аспектів І. Осн. про­блеми, що пере­бувають у центрі уваги, — заг. поня­т­тя «І.», найважливіші сусп. функції І., види І. (класифікація І.). Поня­т­тя «І.» іноді ви­значають як сукупність спіл. по­глядів (реліг., філос., морал. тощо), які характеризують певну сусп. групу. На­справді спільність по­глядів є необхідною, але недо­стат. ознакою І. Реліг. общини обʼ­єд­нують спіл. реліг. по­гляди, але вони стосуються перед­усім взаємин особи з Богом і націлені на спасі­н­ня душі, а не на виправ­да­н­ня або пере­творе­н­ня сусп. взаємин та політ. системи. Хоча релігія часто ви­ступала в ролі І. (напр., обожне­н­ня монарха), але в такому разі говорять про політизацію релігій. Так само наявність спіл. філос. по­глядів, які характеризують прихильників певної філос. концепції, не означає, що маємо справу з І. Адже філософія націлена на від­кри­т­тя істини, їй властивий високий рівень крит. самосві­домості на противагу І. Це не суперечить тому, що філос. ідеї, як і реліг., часто ставали джерелом І., зокрема політичних. Труднощі з ви­значе­н­ням поня­т­тя «І.» повʼязані з тим, що за допомогою слова «І.» ми по­значаємо явище, яке по­єд­нує в собі позит. і негативні потенції. Воно належить до слів зі «слизьким», елюзив. значе­н­ням. За зовні нібито добре об­ґрунтов. проектом реформи можуть приховувати особисті чи групові его­їст. інтереси; тому варто придивлятися, на­скільки дії політиків від­повід­ають їхнім політ. деклараціям і про­грамам.

Марксист. поня­т­тя І. дало поштовх для дослідж. того, на­скільки та у який спосіб екон. й соц. чин­ники впливають на появу певних ідей та їхній зміст («соціологія ідей» М. Вебера, К. Манга­йма, Р. Мертона та ін.). Оскільки дія соц. чин­ників на індивід. та сусп. сві­домість опосередкована псих. процесами, то з соціол. під­ходами почали по­єд­нувати психологічні. Особливо важливим стало врахува­н­ня здобутків глибин. психології — індивідуальної (З. Фройд) та колективної (Ґ. Юнґ та ін.). Терміном «І.» часто по­значають різного роду семіотики чи дискурси, спрямовані на виправ­да­н­ня або здобу­т­тя влади. Цей під­хід виходить за межі клас. теорії К. Маркса: йдеться про будь-які різновиди влади — про владу осіб та груп у різного роду ін­ституціях, громадах, спільнотах, родинах; про владу еліт. Із цим значе­н­ням терміна «І.» по­єд­нують під­ходи, що виникли внаслідок постмодер. повороту, — ро­зумі­н­ня «І.» як дискурсу, особливо метадискурсу, націленого на пригніче­н­ня ін. по­глядів та цін­ніс. пере­конань. При цьому під­ході дискурси роз­глядають під кутом зору виправ­да­н­ня чи здобу­т­тя влади (Ш. Фуко). Напр., феміністич. дискурс, опозиційний до влад. патріарх. дискурсу, спрямований на утвердже­н­ня рівноправ. становища жінок у сімʼї та су­спільстві. Деякі антропологи, історики, соціологи використовують термін «І.» також для по­значе­н­ня колектив. світо­глядів су­спільств — етносів, націй, цивілізацій, реліг. спільнот тощо. Як свідчать істор. дослідж., ніколи не існувало су­спільств без наявності в них певних колектив. світо­глядів (уявлень про світ, людину, су­спільство), які містять цін­нісні пере­кона­н­ня, повʼязані зі способами життя і поведінки. Акцент на ролі світо­глядів як складника культури став джерелом культурно-цін­ніс. під­ходу у ви­вчен­ні «І.»: зʼясува­н­ня природи «І.» з урахува­н­ням культур. контекс­ту та світо­гляду, наявного у будь-якій культурі. Часто «ідеологічними» називають групові та індивідуал.-центричні по­гляди й цін­нісні пере­кона­н­ня, коли людина «сліпо» вірить у правильність своїх пере­конань. Тому іноді І. вважають квазірелігіями, тобто релігієподіб. пере­кона­н­нями, в яких пере­важає віра замість крит. самосві­домості. Основа таких пере­конань ір­раціональна. Реліг. пере­кона­н­ня справді споріднені з ідеологічними. У феодал. Європі релігії виконували роль І., освячували владу королів та аристократії. Звідси проти­ставле­н­ня ідеол. пере­конань науково об­ґрунтованим, що базуються на пере­вірці та крит. самосві­домості. Семіотика І. повин­на містити арсенал засобів вираже­н­ня і впливу на різні складники колектив. психіки та сві­домості — інтуїцію, почу­т­тя, уяву, розум тощо. Дж. Сарторі за­уважив, що І. є своєрід. «упаковкою» різнорід. елементів, наголосив на потребі роз­кривати її, щоб бачити її вміст. П. Рікер у творі «Ідеологія та утопія» (перекл. з франц., К., 2005) вказував на пров. роль «сусп. уяви» в І., ви­знаючи, що І. та утопії містять як позитивні, так і негативні потенції. Навіть якщо джерелом модер. політ. І. (лібералізму, консе­рватизму, соціал-демократизму, комунізму) були певні концепції політ. філософії, то засновані на них І. неминуче містять спроще­н­ня ро­зумових об­ґрунтов. ідей. Це дало під­ставу М. Оукшоту стверджувати, що політ. І. є «карикатурами» на політ. теорії. Але помилково було б вважати, що ці «карикатури» бажано і можна замінити неспотвореними оригіналами. Це б означало поверне­н­ня до платонів. ідеї «філософа на троні». Тим часом наук. під­ходи не можуть бути противагою І.: абсолютизація наук. під­ходів може набувати характеру І. сцієнтизму, як і зацікавленість спільноти науковців у захисті усталених парадигм, як це показав Т. Кун.

Серцевину заг. поня­т­тя «І.» складають цін­нісні пере­кона­н­ня, при­значені обʼ­єд­нувати індивідів у групи чи рухи. Р. Мекрайдіс у вступі до кн. «Contemporary Political Ideologies» (Boston; Toronto, 1986 — «Сучасні політичні ідеології») ви­значив І. як сукупність тісно повʼязаних вірувань, ідей, ставлень, властивих для певної групи або спільноти. Пояснюючи природу І., він вказав на те, що І. пронизують наше повсякден­не життя. З його по­гляду, кожен із нас, знає він це чи ні, дотримується певної І. — має по­гляди на світ, ідеї про світ; і ми прихиляємося пере­важно до тих людей, з якими маємо схожі спосіб мисле­н­ня, вірува­н­ня, цін­нісні пере­кона­н­ня. З ними обʼ­єд­нуємося у клуби, політ. партії, рухи, спілки. З його по­гляду, ми завжди пере­буваємо під впливом ідей — ми водночас і творці, і творі­н­ня ідей-І., з допомогою яких маніпулюємо іншими, а вони нами. На його думку, І. — важлива частина життя; їх не можна витіснити, чимось замінити під гаслом деідеологізації. На необхідну наявність І. в будь-якому су­спільстві вказував О. Лемберґ, за­уваживши, що студент. протести у Франції кін. 1960-х рр., одним із гасел яких було «ніякої І.», на­справді мали свою І. Його висновок: ідеол. вакуум для людини нестерпний. Маємо справу з дослідж., що пере­бувають в опозиції до концепцій, які твердять про можливе витісне­н­ня І. наук. світоро­зумі­н­ням, про «кінець І.» (Д. Бел та ін.). У різних І. маємо різне спів­від­ноше­н­ня між ро­зумовим об­ґрунтува­н­ням цін­ніс. пере­конань та семіотич. засобами, роз­рахов. на почу­т­тя та уяву (метафори, символи, міфи, ритуали). Оскільки І. звернені до сусп. сві­домості, то їхні мобілізац. засоби при­стосовані до наяв. стану культури; ефективність засобів залежить від їхньої різноманітності, до­ступності, спрощеності.

Функції І. та їх види. І. виконують важливі функції. Крім обʼ­єд­нувальної, дослідники І. ви­окремлюють виражальну (пред­ставле­н­ня інтересів і пере­конань), функцію самоідентифікації, легітимації — виправ­да­н­ня наяв. способу життя, поведінки, взаємин і пропонува­н­ня принципів, зразків та ідеалів, націлених на зміну, пере­творе­н­ня су­спільно-політ. взаємин. В остан. випадку важливою стає мобілізац. функція, спрямована на згуртува­н­ня людей у від­повід. рух. У таких І. привабливість пропонов. ідеалів, пере­конань є засобом мобілізації прихильників. Різноманітність І. спонукала дослідників поділити І. на види. Класифікацію здійснюють залежно від того, які групи людей І. при­значена обʼ­єд­нувати. О. Лемберґ ви­окремив І.-світо­гляди, які обʼ­єд­нують найбільші групи людей — етноси, нації, цивілізації, сусп. верстви (класи). Сьогодні можна говорити також про цін­ності і принципи, зорієнтов. на обʼ­єд­на­н­ня людства: права людини, правові й етичні ідеї, які стосуються взаєм. поваги між націями, обʼ­єд­на­н­ня зусиль націй у роз­вʼязан­ні глобал. про­блем тощо. Другим важливим різновидом є політ. І.: вони гуртують людей у політ. партії та рухи. Часто значе­н­ня слова «І.» ототожнюють саме з політ. І. Говорять також про І., що обʼ­єд­нують людей у товариства, асоціації, клуби у різних галузях профес. діяльності. Так, І. су­спільно-політ. реформи — наголоше­н­ня на певних цін­ніс. пріоритетах та ви­значе­н­ня осн. стратегій.

Важливим напрямом дослідж. І. є критика тих за­гроз, що їх потенційно містять І.: можливість використовувати елементи люд. психіки і сві­домості, щоб, паразитуючи на них, спрямовувати колективні дії на вчине­н­ня зла. Обʼ­єд­нуючи індивідів у групи, спільноти за етніч., біол., реліг., соц., політ., культур. ознаками, І. здатна провокувати агресію щодо ін. груп (расизм, агресивні форми націоналізму — шовінізм, комунізм, фашизм). Гуртуючи людей у нації та цивілізації, І. здатні під­важувати цін­ності, націлені на утвердже­н­ня їх мирного спів­існува­н­ня, взаєм. під­тримки та єд­на­н­ня зусиль у межах людства як єд­ності різноманітного.

Успадковані ідеологічні стереотипи. Виявлену дослідниками здатність І. приховувати справжні мотиви часто використовують, щоб привабливою риторикою маскувати практики, зорієнтовані на забезпече­н­ня інтересів певних люд. груп і спільнот, шляхом пригнобле­н­ня, а то й фіз. знище­н­ня ін. етніч., реліг., соц. груп і спільнот. Українцям добре ві­домі практики прикри­т­тя рос. імперіалізму та шовінізму вселюд. цін­ностями інтернаціоналізму, дружби народів у риториці рос. комунізму в СРСР. Це стосується також оновлених риторик, спрямов. на маскува­н­ня справж. мотивів та цілей в І. сучас. рос. неоімперіалізму. Тому деякі сучасні інтелектуали використовують термін «І.» у негатив. значен­ні. За цим стоїть не тільки і не стільки вплив марксист. ро­зумі­н­ня І., а істор. досвід 20 ст. — вчине­н­ня масових злочинів, ін­спіров. І. комунізму та фашизму. А. Без­ансон, зосереджений у своїй есе­їстиці та публіцистиці на викрит­ті злочин­ності І. комунізму і фашизму, використовує термін «І.» у негатив. значен­ні. Позасві­доме та під­сві­доме в нашій психіці виконує корисну функцію. І не кожна семіотика, що впливає на під­сві­домість, має зло­якіс. характер. Але речники зло­якіс. І. можуть використовувати семіотику, зорієнт. впливати на під­сві­домий рівень люд. психіки, щоб культивувати зло­якісні ідеол. коди. Особа, яка стала обʼєктом такого кодува­н­ня, не помічає навʼязаності ідеол. стереотипів, а спри­ймає їх як щось самоочевидне чи як пере­кона­н­ня, вироблені самотужки. Це бачимо на прикладі деяких телека­налів у сучас. Україні, власники яких від­дають пере­вагу інформ. продукції, яка культивує зло­якісні ідеол. стереотипи на під­сві­домості шляхом непоміт. зміще­н­ня цін­ніс. конотацій, щоб культивувати зневагу до того, що на­справді варте поцінува­н­ня. Виявле­н­ня потенц. за­гроз, що їх містять І., здійснюють шляхом по­єд­на­н­ня епістемол., соціол., психол., цін­нісно-культур., семіотич. під­ходів. Осн. при­значе­н­ня критики І. — у під­тримці належ. рівня крит. сусп. самосві­домості як санацій. засобу проти потенц. за­гроз, що їх містять будь-які І. У центрі уваги дослідників пере­буває під­датливість масової сві­домості до ідеол. піар-технологій унаслідок браку належ. рівня крит. самосві­домості. Ми ви­йшли з держави, в якій утрима­н­ня влади спиралося на терор і геноцид. Пошире­н­ня страху перед владою по­єд­нували з І. у ви­гляді декларації позитив. цін­ностей — демократії, соц. справедливості, інтернаціоналізму тощо. Зав­да­н­ня комуніст. ідеологів полягало у тому, щоб змістити уже ві­домий зміст цих понять і принципів, аби вони були здатні прикривати практики, які цим поня­т­тям та принципам суперечили. Йдеться про спотворе­н­ня первин. змісту понять. Осн. семіотич. засобом такого прикри­т­тя була проста технологія: біле називати чорним, і навпаки; по­вторювати це щоден­но, аж доки ці спотворені значе­н­ня не будуть закарбовані на рівні сусп. під­сві­домості. Роз­рахунок був не тільки і не стільки на наївність «звичай. рад. людини», як на масове і довготривале зомбува­н­ня, по­єд­нане з вилуче­н­ням із су­спільства тих, хто не під­давався зомбуван­ню. Не тільки в Рос. імперії, а також в рад. риториці всіх тих, які чинили зброй. опір рос. імперіалізму, називали «бандитами»; а тих, хто ці народи успішно поневолював і знищував, — «героями». Справж. інтернаціоналіст не той, хто щиро ви­знає право націй на самови­значе­н­ня і захищає культурну самобутність будь-якої нації, а той, хто зі зневагою ставиться до будь-якої нації (крім російської), бо є прихильником творе­н­ня «єдиної рад. нації». Культивува­н­ня вірнопід­даності, залежності, слухняності по­єд­нувалося з не­змін. популізмом на адресу «трудящих мас». Цим прикривали знеціне­н­ня люд. жит­тів, оскільки людей роз­глядали як сировину для побудови «світлого майбутнього». Осн. засобом комуніст. І. було паразитува­н­ня на багато­значності слів і висловів, замість роз­різне­н­ня та уточне­н­ня значень. Є різні теорії для поясне­н­ня джерел цих піар-технологій. На противагу грубій від­вертості фашизму особливістю І. комунізму стало руйнува­н­ня засадн. позитив. цін­ностей приховано, зсередини. Звідси непевність дослідників: яка з двох злочин. І. — комунізм чи фашизм — є небезпечнішою? Той факт, що комуніст. І. з її злочинами проти людства не стала перед судом на Нюрнбер. процесі, до­зволив їй зберегти ознаку певної ре­спектабельності. Це стало додатк. об­ставиною, що сприяла виживан­ню спотворених понять і принципів на під­сві­домому рівні в пострад. су­спільствах. Тепер стало добре ві­домим, що комуніст. спосіб модернізації виявився неефективним. Та навіть якщо б ця модернізація була успішною, то масові злочини проти людства є не­простими, адже вони зводять нанівець будь-які її здобутки. За но­стальгіч. виправ­да­н­ням комуніст. минулого, спровокованого негатив. явищами сучас. сусп. життя в пострад. державах, часто стоїть наївне неро­зумі­н­ня того, до якої міри та в який спосіб ці нові явища закорінені в тому минулому. Звідси брак належ. громадян. та нац. сві­домості: комуніст. символіка і сьогодні прикрашає наші вулиці, площі. Більшість міських людей від­дають пере­вагу користуван­ню російською мовою, що є явним свідче­н­ням від­сутності нац. гідності — як наслідок культивува­н­ня нац. нігілізму в нерос. народів, які входили до складу СРСР. Зʼясува­н­ня особливостей пост­комуніст. сусп. сві­домості з акцентом на успадков. стереотипах мисле­н­ня та цін­ніс. пере­кона­н­нях стали предметом ви­вче­н­ня в Україні та зх. країнах; їх тематизують під рубрикою «пост­тоталітарні дослідже­н­ня».

Літ.: D. Bell. The End of Ideology. New York, 1960; J. Plamenatz. Ideology. London, 1970; E. Lemberg. Ideologie und Gesellschaft. Eine Theorie der ideologischen Systeme, ihrer Struktur und Funktion. Stuttgart, 1971; G. Sattory. The Theory of Democracy Revisited. New Jersey, 1987; W. Kymlicka. Liberalism, Community and Culture. New York, 1989; Габермас Ю. Демократия, разум, нравствен­ность / Пер. с нем. Москва, 1995; Лісовий В. С. Культура — ідеологія — політика. К., 1997; Кісь Р. Глобальне, національне, локальне. Л., 2005.

В. С. Лісовий

Завантажити статтю