Петринський Микола Миколайович

ПЕТРИ́НСЬКИЙ Микола Микола­йович (17(29). 12. 1890, Одеса — 19. 04. 1938, там само) — історик. Від 1908 на­вчався у Новоросійському університеті в Одесі, який закінчив 1917. Брав активну участь у студентському русі, 1917–19 очолював коаліційну раду студентства, що боролася за університетську автономію. Із закри­т­тям університету 1920 залишений стипендіатом при кафедрі російської історії Одеського гуманітарно-су­спільного ін­ституту, 1921 продовжив аспірантський стаж в Одеському ін­ституті народної освіти (ОІНО), однак через скороче­н­ня штатів через рік звільнений. Від­тоді учителював, працював у Центральній науковій бібліотеці Одеси, де завідував від­ділом поповне­н­ня, а згодом став науковим спів­робітником. Від 1927 — в ОІНО; після його реорганізації — в Одеському ін­ституті соціального вихова­н­ня; Одеському робітничому університеті (1927–34); Одеському українському педагогічному ін­ституті (1933–38); Одеському університеті (від 1934); Одеському німецькому педагогічному ін­ституті (1935–36); Одеській обласній філії Українського ін­ституту господарників та під­вище­н­ня кваліфікації інженерно-технічних працівників (1937–38). Також вів курси з історії СРСР в Одеській філії Харківського бібліотечного ін­ституту, працював у науковій бібліотеці Одеського університету. У 1920-х рр. був членом соціально-історичної секції Одеської комісії крає­знавства при ВУАН. Наукові дослідже­н­ня: революційні рухи кінця 19 — початку 20 ст., історична наука початку 20 ст., декабристо­знавство, пушкіно­знавство, російський імперіалізм на Близькому Сході. 28 лютого 1938 заарештований за звинуваче­н­ням у приналежності до контр­революційної терористичної організації, 31 березня того ж року «трійка» Управлі­н­ня НКВС в Одеській обл. ухвалила ріше­н­ня про його роз­стріл. Реабілітований 1956.