Полтавець-Остряниця Іван Васильович
ПОЛТАВЕ́ЦЬ-ОСТРЯНИ́ЦЯ Іван Васильович (26. 09. 1890, с. Балаклея, за іншими даними — с. Суботів, нині обидва Черкаського р-ну Черкаської обл. — 17. 01. 1957, м. Мюнхен, Німеччина) — військовик, громадсько-політичний діяч. Походив із давнього козацького роду. Закінчив кадетську школу в м. Чугуїв (нині Харківської обл., 1912), Єлисаветградське кавалерійське училище (нині Кропивницький). Учасник 1-ї світової війни. У жовтні 1917 на Загальному (Всеукраїнському) з’їзді Вільного козацтва обраний його наказним отаманом і членом Генеральної Ради. Під час війни з більшовиками на чолі одного з українських козацьких загонів наприкінці лютого 1918 вирушив з-під Житомира на визволення столиці УНР. Член таємної організації Українська народна громада, що 29 квітня 1918 здійснила державний переворот, повалила УНР і проголосила утворення Української Держави на чолі з гетьманом П. Скоропадським. За Гетьманату (від 29 квітня 1918) — Генеральний писар Власної Канцелярії гетьмана всієї України, яку прагнув розширити у цілу установу, що існувала як складова частина Головної Квартири і Власного Штабу гетьмана всієї України. Згідно з наказом військового міністра О. Рогози від 16 червня 1918 увійшов до складу нової Генеральної козацької ради, що за дорученням П. Скоропадського мала розробити козацький Статут відповідно до запланованої Гетьманом козацької реформи (ліквідація Вільного козацтва й впровадження його як стану та війська на чолі з Гетьманом), став членом її президії. Супроводжував П. Скоропадського на 2-му З’їзді хліборобів 15–20 жовтня 1918. У листопаді 1918 за його наказом безуспішно намагався налагодити контакти з повстанськими військами Директорії УНР. Від 1919 — на еміграції у Мюнхені. Познайомився з А. Розенберґом, активно працював на користь німецького націонал-соціалістичного руху, вступив у Націонал-соціалістичну робітничу партію Німеччини. 1920 заснував у Берліні Українське вільне козацтво (УВК) як закордонну філію Вільного козацтва в Україні, 1921 розпочав власну політичну кар’єру у створеному у Відні Українському національному вільнокозацькому товаристві (УНВкТ). 1921–22 співпрацював з Василем Вишиваним у часописі «Соборна Україна» (Відень). Об’єднав УВК та частину УНВкТ (що вже фактично розпалося на т. зв. групи Вишиваного і Полтавця–Бутенка через співпрацю останніх з росіянами) в Українське національне козаче товариство, засноване 1 січня 1923. Головна мета — згуртування «лицарськи-національного», активного і творчого вояцтва, виховання свідомих борців за волю України. При цьому товариство тісно співпрацювало з російською антибільшовицькою еміграцією. 1923–24 видавав г. «Український козак». У 1920-х рр. співпрацював з українським Гетьманським рухом, однак згодом став рішучим противником П. Скоропадського. 1 липня 1926 у своєму «1-му Універсалі до Українського козацького народу» проголосив себе «Гетьманом і національним вождем всієї України обох боків Дніпра та військ козачих і запорозьких», а потім і диктатором «Української народної козацької республіки». Нечисленні осередки діяли на українських землях, переважно на Волині, однак на початку 1930-х рр. припинили своє існування. Розробляв проекти створення груп Вільного козацтва у складі Вермахту. 23 травня 1935 звернувся до А. Гітлера з листом, в якому виступив з пропозицією про готовність надання своєї організації в розпорядження Німеччини на умовах дотримання нею союзницьких щодо України вимог Брестського (Берестейського) мирного договору. Очолював Українське національне козацьке товариство (1923–33), Український національний козацький рух (1935–45). Організація була практично невідомою в Україні та не мала відчутного впливу серед українських емігрантських угруповань і нацистської верхівки Німеччини. Деякий час у 1930-х рр. провів у в’язниці, практично не мав жодного контакту з національними організаціями в Україні. 1942 відійшов від активної політичної діяльності, мешкав у Берліні. Невдовзі був ув’язнений у концентраційному таборі, з якого вийшов лише наприкінці війни.
Рекомендована література
- Ідеологія Українського Вільного козацтва «УНАКОР». Мюнхен, 1936;
- Косик В. Україна і Німеччина у другій світовій війні. Париж; Нью-Йорк; Л., 1993;
- Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 — грудень 1918. К.; Філадельфія, 1995;
- Гай-Нижник П. Павло Скоропадський і Власний Штаб гетьмана всієї України: боротьба за владу і державність. К., 2019;
- Його ж. Український націонал-консерватизм: Гетьманський Рух. Кн. 1. 1900–36 рр. К., 2023.
Завантажити статтю
Людина 
