ПАП Степан Васильович (псевдонім — Пугач; 01. 03. 1917, с. Березово, нині Хустського р-ну Закарпатської обл. — 25. 02. 1990, м. Кошиці, Словач­чина) — церковний і громадський діяч, історик. 1928–36 на­вчався у Хустській гімназії. Вступив до молодіжної організації «Пласт», був активним учасником майже всіх її таборів. 1938–39 — кра­йовий звітодавець і комен­дант «Пласту» Карпатської України. Ініціатор і активний учасник створе­н­ня «Карпатської Січі» Організації народної оборони. 1941 закінчив Ужгородську греко-католицьку богословську семінарію і отримав сан священ­ника. 1942 угорським військовим судом засуджений до 12-ти р. увʼязне­н­ня. Звільнений 1945 радянською армією. Пере­йшов у православну віру, душпастирював у Чехословач­чині. Намагався повернутися на Закарпа­т­тя, але не одержав згоди від працівників по репатріації в УРСР і пере­їхав на Пряшівщину. Від 1959 мешкав у Кошицях. Заочно здобув юридичну освіту, працював юристом у фірмі «Зеленіна» та Кошицькому театрі. 1968 активно при­єд­нався до боротьби за від­новле­н­ня греко-католицької Церкви у Чехословач­чині. Видавав праці релігійного характеру, особливою популярністю серед населе­н­ня Пряшівщини користувалися календарі (5 — українською мовою, інші — словацькою і українською). Від­новив ви­да­н­ня ж. «Благовісник». Автор історичних творів «Князь Лаборець» (Карлові Вари, 1975), «Драма життя Олександра Духновича» (1984), а також «Білі хо­рвати», «Драма боротьби проти закріпаче­н­ня», «Драма боротьби за віру предків», «Драма опору від­суджених на смерть», «Житія святих» (2001). Остан­ні роки життя присвятив працям «Історія Закарпа­т­тя» (т. 1–3, Ів.-Ф., 2001–03) і «Велика боротьба» (Уж., 2013; 2019).