Пашко Андрій Єфремович

ПАШКО́ Андрій Єфремович (23. 10. 1918, Полтава — 25. 06. 1991, там само) — поет-пісняр. Член СПУ (1961). Учасник 2-ї світової війни. Після закінчення Полтавського тепломеханічного технікуму харчової промисловості вступив до Харківського інституту механізації сільського господарства. Від 1939 — на військовій службі. Екстерном склав іспити за курс Ленінградського училища зв’язку (нині Санкт-Петербург, 1941). Після війни слухав лекції на хормейстерському відділенні Полтавської вечірньої музичної школи. Від 1946 — на культурно-освітній роботі: лектор-методист Полтавського обласного лекційного бюро, директор Будинку народної творчості, кореспондент обласного комітету з радіомовлення й телебачення. Друкувати поезії почав 1939 у військовій газеті (спочатку російською мовою). Під час війни писав тексти для пісень («Пісня про гвинтівку», «Гвардії Катюша» та ін.). У повоєнний час з-під його пера вийшли десятки ліричних віршів, мелодію до яких написали відомі композитори П. Майборода, А. Кос-Анатольський, Д. Покрас та ін. Загалом бл. 300 поезій П. покладено на музику. Популярними стали пісні «Полька-полтавчанка» (1951, музика Г. Давидовського), «Вальс кохання» (1955, музика В. Шаповаленка), «Липи цвітуть» (1956, музика З. Компанійця), «Незабутній вальс» (1958, музика А. Кос-Анатольського), «Полтаво, красуне моя» (1961, музика Д. Покраса). Написав цикл обрядових творів «Весільний вінок», що поклав на музику композитор М. Чоботарьов («Молодь України», 1958, 15 трав.); обрядовий цикл «Дівич-вечір» (про останній вечір нареченої в рідній сім’ї) озвучив композитор О. Чухрай. Разом із композитором В. Міщенком створив низку пісень і щедрівок: «Добрий вечір, люди добрі», «Нехай мете метелиця», «З Новим роком» тощо. Серед інших щедрівок — «Летить пташка», «У нашого господаря». Автор багатьох збірок віршів та пісень, зокрема «Про тебе співаю» (К., 1966), «Весно зелена» (1969), «Барви життя» (1975; обидві — Харків), «Коли ти зі мною» (К., 1978), «Грона калини» (1979), «На барвінкових узгір’ях» (1984), «Осінні вогні» (1988; усі — Харків), «Кольори щастя» (1990); видав збірку віршів для дітей «Будемо разом рости» (1958; обидві — Київ). Рідному місту присвятив кантату «Полтава» (1988); пам’яті Т. Шевченка — вірші «Жити тобі між нами» («Зоря Полтавщини», 1964, 26 лют.), «Кобзареві земний наш уклін» (там само, 1 черв.). Поза увагою радянської критики залишився неофіційний світ поета, пройнятий любов’ю до України, простих трудівників, рідної мови й пісні, народних звичаїв. С. Крижанівський свого часу назвав П. «співцем життя, співцем кохання». Він був також співцем Полтави, бо любив своє місто, його минуле і сучасне, називав її «любов’ю ранньою», містом «милим», найдорожчим у житті, і лейтмотивом пісенної творчості П. можуть стати його ж рядки: «Полтаво, Полтаво, красуне моя, люблю тебе серцем я!». Окремі твори П. перекладено російською, чеською, французькою, польською, болгарською мовами.

Літ.: Березовський І. П. Шляхами пісні нелегкими // Радянське літературознавство. 1958. № 5; Правдюк O. A. Музика в нових святах і обрядах // Народна творчість та етнографія. 1965. № 5; Мартусь В. Голос поета лункий // Зоря Полтавщини. 1966, 14 трав.; Ротач П. Пісня розправляє крила // Комсомолець Полтавщини. 1968, 22 жовт.; Андрію Пашку — 50 // Літературна Україна. 1968, 1 листоп.; Ротач П. Поет-пісняр // Народна творчість та етнографія. 1969. № 3; Дяченко А. Андрієві Пашку — 70 // Літературна Україна. 1988, 27 жовт.; Пам’яті товариша: [Некролог] // Комсомолець Полтавщини. 1991, 27 черв.; Ротач П. Полтавська Шевченкіана: У 2 кн. Кн. 2. П., 2009; Наливайко І. Автор «Незабутнього вальсу» // Наливайко І. Перегортаючи сторінки життя. П., 2010; «Поезія — душі моєї струни...»: До 100-річчя від дня народження Андрія Пашка. П., 2018.

П. П. Ротач, О. П. Ротач