Пеньковський Лев Минович

ПЕНЬКО́ВСЬКИЙ Лев Минович (псевдонім — Ирский; 31. 01(12. 02). 1894, м. Кременчук, нині Полтавської обл. — 26. 07. 1971, Москва) — поет, пере­кладач. Після закінче­н­ня Кременчуцького реального училища працював у банку. 1914—17 жив у Катеринославі (нині Дні­про), на початку 1920-х рр. — у Києві, від 1922 — у Москві. До 1928 служив у різних установах. Працював також радіорепортером, театральним рецензентом тощо. Друкувати вірші почав у кременчуцьких газетах у шкільному віці (бл. 1911), пізніше зрідка вміщував свої твори у катеринославській періодиці. Кілька поезій опублікував у петро­градському журналі «Родина», серед них і вірш «Мы только знакомы, как стран­но...» (1924), що став ві­домим романсом (музика Б. Про­зоровського). 1918 видав у Харкові поетичну збірку «В саду души». Від 1929 пере­кладав поетичні твори письмен­ників СРСР та зарубіж­жя. Його пере­клади вміщені у числен­них газетах, журналах, збірниках і антологіях. Най­успішнішими стали пере­клади національних епосів, творів сучасних радянських поетів і західно-європейської класики. П. вперше від­крив для читача поетичні скарби радянського Сходу. Йому належать пере­клади киргизького героїчного епосу «Манас» (глава «Чубак и Алмамбет», Москва, 1939; 1946; 1960), узбецьких епосів «Алпамыш» (за варіантом Ф. Юлдаш-огли, Москва, 1949; Ташкент, 1949; 1974; Ленин­град, 1982) та «Арзыгуль» (спільно з Р. Мораном, 1960), казахських поем «Эр-Таргин», «Эр-Саин» та «Кыз-Жибек» (1958; Москва, 1975), поеми «Фархад и Ширин» А. Навої (виходила друком у Ташкенті й Москві 1943, 1946, 1948, 1956, 1957), лірики З.-М. Бабура (Ташкент, 1943; Москва, 1957), поеми «Комде и Модан» таджицького поета М.-А. Беділя (Сталинабад, 1949; Москва, 1955; 1957; 1975), уривків із поеми «Шах-Намэ» Фірдоусі (1957). До ювілейних (1939) ви­дань творів Т. Шевченка адаптував російською мовою його поему «Марʼяна-черниця» та вірші «То так і я тепер пишу», «Буває, в неволі іноді згадаю», «По­дражаніє Едуарду Сові», «По­дражаніє 11 псалму» (також уміщені в російському пере­кладі у 5-томному зі­бран­ні творів Т. Шевченка, К., 1948—49). У московському ви­дан­ні 1972 опубліковані «То так і я тепер пишу» та «Буває, в неволі іноді згадаю» в пере­кладі П. Із західної поетичної класики пере­кладав Г. Гайне (вірші, поеми «Германия» і «Атта Троль» — 1934, 1936, 1937), П. Беранже (1936), Й.-В. Ґете («Рейнеке-Лис», 1950; Москва, 1957), В. Гюґо (1953—56). Високу оцінку критики отримав пере­клад сатир німецького класика-гуманіста 15 ст. С. Бранта «Корабль дураков» (Москва, 1965; 1984). В остан­ні роки життя пере­кладав російською мовою вірші єврейського поета 11—12 ст. Ієгуди Талеві, що вперше побачили світ в Ізраїлі (збірка «Сердце мое на Востоке», 1976). Кращі пере­клади П. уві­йшли до збірки «Из­бран­ные стихотворные пере­воды» (Москва, 1959). У Ташкенті 1960 ви­друкована книга його пере­кладів з узбецької мови «Сквозь века и годы», а 1979 — збірка «Караван» (укладач І. Пеньковська-Адамова).

Завантажити статтю